Кураторки, колекціонер та сестра художника про виставку Мирослава Ягоди в НХМУ

З 22 лютого по 12 квітня в Національному художньому музеї України триватиме виставка львівського художника Мирослава Ягоди. Називатиметься вона —«Я + GOD = A» —  формула мистецького маніфесту Мирослава. Художник препарує і збирає заново своє прізвище, розгортаючи абетку в зворотному порядку від останньої до першої букви, від ізольованого, індивідуального «Я», до початку відліку, Альфи, через наріжний камінь: присутність Бога.

На виставці покажуть твори з зібрання аукціонного дому та галереї «Дукат», приватної колекції родини Запісоцьких «Мирослав і мама», колекції родини Гриньових та інших. 

Олена Грозовська, співкураторка

Сьогодні, в епоху «технічної відтворюваності творів мистецтва» справжнім дивом видається феномен Мирослава Ягоди. Найкраще визначення для нього — «справжність». Його прямота нестерпна, він вивертає себе навиворіт, і перед нами відкривається чорнота екзистенційного «Ніщо». Саме таку назву має його п’єса (Ягода до того ж драматург і поет). Художник не прагне нас налякати — та тим страшніші його роботи. Він живе як пише і пише як живе. Від цього видовища хочеться відвернутися, хочеться поставити між собою та чорною прірвою якісь рятівні захисні бар’єри. Але ці образи проникають у свідомість і надовго залишаються у пам’яті. Його роботи — свідомий вибір візіонера, сталкера, чия душа подорожує за межі можливого. Ягода портретує зустрічних демонів і дає їм імена. Він створює картографію потойбіччя і тим спасається. Непрості взаємини з Богом — головна тема його творчості. Тому формула поетичного маніфесту Ягоди «Я + GOD = A», у центрі якої — Бог, стала назвою його виставки в Національному художньому музеї.

Таня Жмурко, співкураторка

Для Національного художнього музею України виставка Мирослава Ягоди — важливий крок в осмисленні та «написанні» сучасної історії українського мистецтва, часто незручної, замовчуваної. Недооцінений за життя, як зазвичай трапляється з такими художниками, Ягода заслуговує посісти своє місце в експозиції музею, ставши частиною української та світової культури.

Творчість Ягоди складна, «некомфортна», але нікого не залишає байдужим. З одного боку, вона виразно доповнює наші уявлення промистецтво кінця 1980-х — початку 1990-х років, часу активних художніх трансформацій і зламу політичних систем, з характерними рисами трансгресивності й болісним пошуком нових орієнтирів. Але водночас, його експресивна мистецька мова та візіонерські образи, будучи унікальними в історії мистецтва, існують поза будь-якою системою й часом.

Марія, сестра та правовласниця доробку Мирослава Ягоди

Мирослав захоплювався мистецтвом з дитинства. У школі малював козаків, навіть збереглися зошити. В армії, а це було за часів СРСР, зображав Ісуса Христа, за що сидів на гауптвахті. Він був відважний, знав, чого хоче. Релігійна тема мала для нього велике значення мала. Те що він відчував, — він малював, писав. Дуже хочеться, аби зараз професійну оцінку його творчості дали незалежно від того, як він жив і яким був його побут. Мирослав не був ідеальним, у нього були невдачі, але він був дуже щирою і доброю людиною — інколи на шкоду самому собі.

Про свою майстерню він казав, що там б’є якесь невидиме джерело. Мирося ніколи не хотів йти чи їхати з майстерні, та й загалом з рідного краю. У нього були пропозиції і в Польщі, і в Австрії, і в Німеччині, він міг там залишитися, але завжди повертався додому. До майстерні приходили різні люди, від бідних до високопоставлених. Навіть міністри! Кожен звідти щось забирав. Мирослав був розумним, освіченим, багато читав — люди хотіли з ним спілкуватися. Весь Львів, уся інтелігенція, воїни АТО пройшли через його майстерню. Він був досить доброзичливим, але якщо йому хтось не подобався, він відчував нещирість або розумів, що його хочуть використати, — міг вигнати, сказати відверто: «Йди, це не для тебе».

Про свої вірші казав: «Я не знаю, звідки у мене це береться». Цьогоріч я видала невеликим накладом його поетичну збірку. Коли Мирослав помер, у майстерні залишилися його записочки, що їх він залишав на дверях. «Скоро буду» — таку назву й отримала книжка. Я хочу і в подальшому працювати над цими його записами.

Борис Гриньов, колекціонер

Мирослав Ягода — унікальне явище в українському мистецтві, донині недооцінене, оскільки потребує просування. І кожна його виставка (на жаль, посмертна), що відбувається зараз, становить особливий інтерес і спричиняє ажіотаж. Мова про виставки у Львівській галереї мистецтв та PinchukArtCentre, і тепер Мирослав Ягода дійшов до Національного художнього музею. Це значна подія для України та української історії мистецтва.

Це художник, що мав свої дивацтва. Нерідко саме такі люди є цікавими у своїх мистецьких проявах. Мирослав Ягода був дуже своєрідним, а його мистецтво подекуди агресивним. Особливо наприкінці життя, яке, судячи з усього, його щипало й било, — мабуть, тому його прояви були дещо дивними. Творчість Ягоди відзначається експресією й шаленством барв. Фактично це певні портрети, — образи, що мучили його постійно. Він не просто художник — це явище для нашого мистецтва. Якщо проводити певні паралелі… Приміром, у Центрі Помпіду проходить ретроспективна виставка Френсіса Бекона, — а у Національному музеї України відбудеться така от виставка Ягоди.

У нашій колекції, яка містить багато артефактів, є дві його роботи — пройти повз феномену Ягоди було неможливо! Він є важливим персонажем для української історії мистецтва. На мій погляд, твори цього майстра мають бути представленими у всіх музейних зібраннях. Сьогодні, коли Україна виходить на цивілізований шлях, коли з’являються музеї сучасного мистецтва, сподіваємося, що у нас буде центральний музей сучасного мистецтва, і Мирослав Ягода обов’язково стане частиною його фонду.

Станіслав Турина, асистент дизайнерки виставки Каті Лібкінд

Працюючи над виставкою, ми вступали в обережний діалог із творчим доробком Мирослава Ягоди, намагаючись акцентувати свою ж увагу на дещо відстороненому сприйнятті його творів. Ми розробляли експозицію з невеликою оглядкою на особистість автора, намагаючись асоціативно вибудувати різні простори для зустрічі робіт із глядачем. Ці простори відображають певні універсалії, які, на наш погляд, закладені у творах Мирослава Ягоди. Вони є дещо елементарними та класичними — і в дечому «експериментальними». В останні роки життя художник був доволі байдужим до репрезентації свого мистецького доробку. Тепер, після його смерті постає питання, чи має бути експозиційна робота завжди обережною? Якою має бути міра свободи експозиційного рішення? Одну з можливих відповідей буде запропоновано нами. Як казав режисер Андрій Жолдак, чим автор складніший, тим його важче «вбити» у постановці. Творчість Мирослава Ягоди важко «вбити». Проте, ми все ж намагаємося.

Усі твори з приватної колекції аукціонного дому та галереї «Дукат»