Підтримати

«Власний мотив»: художники про роботи, створені в межах резиденції «Великий Перевіз»

22 серпня у Полтаві відкрилася виставка «Власний мотив», учасниками якої стали Анна Звягінцева, Нікіта Кадан, Лада Наконечна, Іван Світличний, Леся Хоменко та SVITER art-group. Представлені роботи художники та художниці створили в межах індивідуальних резиденцій у селі Великий Перевіз, Полтавської області. Кураторкою проєкту виступила Тамара Бабак.

Митці та мисткині зосередилися на історичності ставлення до природи, її сприйняття та тлумачення в мистецьких практиках. Що визначає сьогодні шлях художників до природи, із якої перспективи, з якого кута огляду простягається власний погляд художника та яке визначення має «краєвид» сьогодні?

Редакція Your Art розпитали Нікіту Кадана, Лесю Хоменко та Ладу Наконечну про участь у резиденції та тему природу в мистецтві — як ключову для кінця 2010-х.

Микита Кадан. Різанина, 2019
Микита Кадан. Різанина, 2019

Микита Кадан

Як вплинуло перебування у селі Великий Перевіз на ваше сприйняття природи та краєвиду, яке ви передаєте в роботі?

У селі Великий Перевіз я опинився фактично без свого «матеріалу», тобто без міста, історії, людей, які ведуть боротьбу за той чи інший проект спільного майбутнього, тобто без «політики» в її розширеному розумінні. Власне, краєвид із порівняно невеликим втручанням людини — це й все, що було навколо. Тоді я звернув увагу на те, як, власне, я дивлюся на краєвид, крізь які культурно обумовлені «лінзи» я його розглядаю. Якщо прибрати «національно-романтичну» оптику чи уявлення про «органічний» спосіб людського існування, дерева та кущі стають зовсім іншими.

Микита Кадан. Moja Ziemia, 2019
Микита Кадан. Moja Ziemia, 2019

До яких текстів, авторів ви звертаєтесь, розглядаючи історичність сприйняття природи?

Наприклад, «Нації та націоналізм» Ернеста Гелнера з його роздумами про роль ландшафту у романтичному націоналізм та «Політики природи» Бруно Латура. Ще — текст значно менш відомий, але дуже дорогий мені особисто — «Подорож рівниною» Юрія Лейдермана.

У Харкові відбудеться бієнале «Здається, я заходжу в наш сад», у музеї Garage проходить виставка «Грядущий мир: экология как новая политика. 2030–2100». Тема екології, природи зараз є ключовими у сучасному мистецтві, на вашу думку?

Я думав скоріше про виставку «Природничі історії. Сліди політичного» у музеї MUMOK, у якій я брав участь у 2017, та про documenta(13), яку курувала Каролін Крістов-Бакарджієв. Думаю, у сучасному мистецтві зараз «знаходяться в обробці» думки про те, що «природа» є конструктом, людським уявленням, а також про те, що у епохи людей є свої межі і можливо нам досить скоро доведеться розглядати та рефлексувати наше власне завершення. І що для того, щоб урятуватися від власної деструктивності, нам варто домовлятися із «нелюдськими а́кторами».

Але для мене нинішня виставка не є взірцем дійсно досить розповсюдженого «мистецтва про кінець антропоцену», скоріше гібридом цієї теми із давнішими сюжетами про стосунки націоналізму й ландшафту.

Леся Хоменко

Як вплинуло перебування у селі Великий Перевіз на ваше сприйняття природи та краєвиду, яке ви передаєте в роботі?

На резиденцію у Великий Перевіз я їздила чотири рази з 2011 року. За цей час я створила досить багато робіт, кілька з них тісно пов‘язані саме з ландшафтом Перевозу. Та околиць. Але часто це програмна робота — я готую матеріал заздалегідь і використовую час на резиденції для програмної роботи. В серії «Дача Вернацького» я провела з локальним контекстом — для зображення використовувала архівні фото з етнографічного музею та власні матеріали.

До яких текстів, авторів ви звертаєтесь, розглядаючи історичність сприйняття природи?

У моїй роботі присутня фігура Вернадського, його дача, де він проводив досить багато часу і писав про ноосферу. Але конкретно на тексти про ландшафт я не спираюсь, швидше про те, як картина може бути зібрана і прочитана. Тут багато авторів — від класики Дідро, Імдаля — картина, як передумова появи кіно — та Делеза з його аналізом фігуративу. Але в цій роботі всього по трохи.

У Харкові відбудеться бієнале «Здається, я заходжу в наш сад», у музеї Garage проходить виставка «Грядущий мир: экология как новая политика. 2030–2100». Тема екології, природи зараз є ключовими у сучасному мистецтві, на вашу думку?

Тема екології надзвичайно важлива в принципі. В моїй роботі Дача Вернадського якраз дачі самої нема — на її місці хащі. Проте до екологічної ситуації це не має відношення — це картина і вся природа на ній штучна, а картинка синтетична.

Леся Хоменко на фоні своєї роботи «Дача Вернадського», 2017
Леся Хоменко на фоні своєї роботи «Дача Вернадського», 2017

Лада Наконечна

Як вплинуло перебування у селі Великий Перевіз на ваше сприйняття природи та краєвиду, яке ви передаєте в роботі?

Зараз мене вражає, наскільки сприйняття навіть дикої природи культурно обумовлене. Людина активно проникає у природу як свою власність, і лякає те, що це вже стало нормою. Присутність людини відчувається всюди. Коли я була вперше у Великому перевозі в 2011 році, зробила відео «Ідилія» — статичною камерою зафільмувала пейзаж, з доріжкою углиб кадру та дереві на золотому перетині, в якому ненавмисно закамуфльований діючий гучномовець. Звук лунав далеко по селу, проникав у віддалені куточки. У 2017 році я повернулась в село, гучномовець був на місці. По змісту передач та рекламі можна відчути зміну соціально-політичних настроїв.

До яких текстів, авторів ви звертаєтесь, розглядаючи історичність сприйняття природи?

У своїй персональній практиці я працюю з соцреалістичним пейзажем після семінару «Соціалістичний реалізм. Здаватись іншим», який проводив Метод Фонд в 2017 р., водночас відбулася й моя резиденція в селі Великий перевіз. На семінарі ми звертались до текстів дослідників соцреалізму, наприклад Є. Добренко, К. Кларк, також до висловлювань художників про пейзаж в радянському мистецтві. Період формування методу соціалістичного реалізму був також часом активного виховання сприйняття глядача.

Лада Наконечна. Хазяєва землі, 2017
Лада Наконечна. Хазяєва землі, 2017

В межах експозиції Іван Світличний показав роботу «Сценарій/Граматика», яка стала проміжною ланкою, послідовним продовженням проєкту «Сценарій» 2018 року, що вивчає набуті під час проєкту інформаційні бази, а також є моментом входження до наступного проєкту — «Граматика», що зосереджується на розпізнаванні частин мови (де мовою є візуальність). Констатуючи, що на цьому етапі перед людством постають непередбачені задачі, послідовність цих проєктів працює в площині таких питань: що визначатиме статус твору мистецтва в майбутньому, яким буде наше сприйняття навколишнього середовища, які будуть пріоритети, що становитиме нову візуальність у майбутньому; та пропонує глядачу зануритись у гіпервізуальність.

Анна Звягінцева представила «Стежки». У роботі авторка цікавиться феноменом стихійно стоптаних стежок — стоптаних містянами всупереч прокладеним міськими службами плановим пішохідним доріжкам. Напевно, в цій дії проявляється конфлікт між природною «бажаною стежкою» та окультуреним штучним середовищем. Людина прокладає собі шлях навпростець, доцільнішим для себе напрямком та ритмом. Також Звягінцева говорить про ступінь довіри у слідуванні за кимось, хто раніше протоптав стежку і знає її. Художниця ставить питання: слідуючи довірливо по слідах іншої людини, прагнучи потрапити точнісінько у її слід, чи наслідуєш ти насправді способи дії та руху, чи відтворюєш чужий досвід?

В основі відео «Розмова» Арт-група SVITER — два накладені одне на одне відео, зняті з одного й того ж місця у резиденції «Великий Перевіз». Обидва відео документують дві різночасові прогулянки Лєри Полянскової і Макса Роботова, учасників арт-групи SVITER, під час якої вони розмовляли по телефону і ділилися враженнями щодо резиденції. Проте у відеороботі їхні діалоги замінені на аудіосемпли — гомін зграї птахів, пориви вітру, шум води, рух трави — навколишні звуки, які людина починає розрізняти поза міським середовищем. Замінюючи у відео власне мовлення на не зумовлені культурно природні звуки, сучасні художники проявляють певну тугу й бажання осягнути принципову невербальність.

DSC00526_by_Max_Robotov.jpgDSC00526_by_Max_Robotov.jpg

DSC00529_by_Max_Robotov.jpgDSC00529_by_Max_Robotov.jpg

DSC00533_by_Max_Robotov.jpgDSC00533_by_Max_Robotov.jpg

DSC00544_by_Max_Robotov.jpgDSC00544_by_Max_Robotov.jpg

DSC00564_by_Max_Robotov.jpgDSC00564_by_Max_Robotov.jpg

DSC00565_by_Max_Robotov.jpgDSC00565_by_Max_Robotov.jpg

DSC00568_by_Max_Robotov.jpgDSC00568_by_Max_Robotov.jpg

DSC00573_by_Max_Robotov.jpgDSC00573_by_Max_Robotov.jpg

DSC00583_by_Max_Robotov.jpgDSC00583_by_Max_Robotov.jpg

DSC00587_by_Max_Robotov.jpgDSC00587_by_Max_Robotov.jpg

DSC00591_by_Max_Robotov.jpgDSC00591_by_Max_Robotov.jpg

DSC00592_by_Max_Robotov.jpgDSC00592_by_Max_Robotov.jpg

DSC00593_by_Max_Robotov.jpgDSC00593_by_Max_Robotov.jpg

DSC00599_by_Max_Robotov.jpgDSC00599_by_Max_Robotov.jpg

DSC00609_by_Max_Robotov.jpgDSC00609_by_Max_Robotov.jpg

DSC00611_by_Max_Robotov.jpgDSC00611_by_Max_Robotov.jpg

DSC00615_by_Max_Robotov.jpgDSC00615_by_Max_Robotov.jpg

DSC00625_by_Max_Robotov.jpgDSC00625_by_Max_Robotov.jpg

DSC00627_by_Max_Robotov.jpgDSC00627_by_Max_Robotov.jpg

DSC00632_by_Max_Robotov.jpgDSC00632_by_Max_Robotov.jpg

DSC00633_by_Max_Robotov.jpgDSC00633_by_Max_Robotov.jpg

DSC00636_by_Max_Robotov.jpgDSC00636_by_Max_Robotov.jpg

DSC00638_by_Max_Robotov.jpgDSC00638_by_Max_Robotov.jpg

DSC00639_by_Max_Robotov.jpgDSC00639_by_Max_Robotov.jpg

DSC00642_by_Max_Robotov.jpgDSC00642_by_Max_Robotov.jpg

DSC00644_by_Max_Robotov.jpgDSC00644_by_Max_Robotov.jpg

DSC00645_by_Max_Robotov.jpgDSC00645_by_Max_Robotov.jpg

DSC00647_by_Max_Robotov.jpgDSC00647_by_Max_Robotov.jpg

DSC00648_by_Max_Robotov.jpgDSC00648_by_Max_Robotov.jpg

DSC00651_by_Max_Robotov.jpgDSC00651_by_Max_Robotov.jpg

DSC00657_by_Max_Robotov.jpgDSC00657_by_Max_Robotov.jpg

DSC00659_by_Max_Robotov.jpgDSC00659_by_Max_Robotov.jpg

DSC00672_by_Max_Robotov.jpgDSC00672_by_Max_Robotov.jpg

DSC00691_by_Max_Robotov.jpgDSC00691_by_Max_Robotov.jpg

DSC00693_by_Max_Robotov.jpgDSC00693_by_Max_Robotov.jpg

DSC00694_by_Max_Robotov.jpgDSC00694_by_Max_Robotov.jpg

 

Світлини: Макс Роботов

Роботи надані художниками та художницями