Цього тижня українську мережу сколихнуло рішення Дарницького суду Києва задовольнити позов Віктора Медведчука і заборонити розповсюдження книжки Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса», де той зокрема висвітлює роль Медведчука у репресивному судовому процесі проти українського поета-шістдесятника. Ми вирішили, що це слушна нагода, аби згадати Василя Стуса і його життєвий шлях.
У рубриці «Знати» ми розповідаємо про філософів, художників, фотографів, письменників та всіх, хто впливають на культуру сьогодні. Попереднім у рубриці «Знати» був текст про цьогорічну лауреатку Нобелівської премії з літератури — Луїзі Глюк.
Василь Стус був українським поетом-шістдесятником, дисидентом і політв’язнем. Народився у 1938 році в селі Рахнівка Винницької області, був молодшим з чотирьох дітей. Невдовзі сім’я переїхала у Донецьк (тоді — Сталіно), аби втекти від примусової колективізації: спочатку батько знайшов роботу на хімічному заводі, за рік перевезли до себе дітей.
Навчався Стус на історико-філологічному факультеті педагогічного інституту. Опісля працював у сільській школі, відслужив в армії на Уралі. Далі повернувся до учителювання, потім став літредактором газети «Соціалістичний Донбас», аж доки 1963 року не вступив до аспірантури Інституту літератури імені Шевченка в Києві. Тоді ж зайнявся виданням першої збірки віршів (вилучена з плану видавництва, згодом вийшла самвидавом), почав публікувати переклади іноземних поетів.
«Зимові дерева»
Над збіркою «Зимові дерева» Стус працював у 1965-1969 роках. Як і першу збірку, «Круговерть», опублікувати її у радянських видавництвах виявилось неможливим. Та одна з кількох самотужки надрукованих копій випадково потрапила до Європи, і там була видана бельгійським діаспорянським видавництвом «Література і мистецтво». Один примірник пізніше потрапив до автора. У передмові видавців значилося:
«…Передруковуємо цей відпис без згоди, навіть без відома Автора, з обов’язку супроти української літератури. Життя рукописів на нашій землі є ще більш непевне й коротке, як було в доби нападів татарських орд. Ми обов’язані не допустити до того, щоб духова творчість наших поетів була нищена жандармами від української літератури, як спалені ними рукописні архіви Київської академії наук».
Дисидентство і переслідування
4 вересня 1965 року Стус бере участь — за спогадами Івана Дзюби, цілком спонтанно, — у акції проти арештів української творчої молоді, що відбулася під час показу «Тіней забутих предків» Параджанова: він закликав підвестися всіх, хто проти арештів, та склав колективний лист протесту. Наслідком для самого Стуса стало виключення з аспірантури.
«Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації»
Настав час низки швидкоплинних робіт: кочегар, різноробочий, редактор технічної документації… При цьому треба було годувати сім’ю: 1966 року у Василя Стуса з дружиною, Валентиною Попелюх, народився син Дмитро. Короткою передишкою була робота в Центральному державному історичному архіві УРСР, де Стус почав досліджувати Українську революцію 1917-1920 років, але невдовзі один з колишніх керівників Стуса з Інституту літератури домігся його звільнення.
Стус ставав дедалі помітнішою фігурою: він писав відкриті листи до Компартії, Спілки Письменників та Верховної Ради, критикуючи порушення людських прав і арешти колег. Не за горами був його власний арешт і перетворення з захисника політв’язнів на ув’язненого.
«Палімпсести»
Найповніша збірка Стуса, «Палімпсести», включає твори, написані в 1971-1977 роках. Більшість цього часу він провів у таборах Мордовії та на засланні в Магаданській області: 12 січня 1972 року Стуса вперше заарештовують. Після 9 місяців у слідчому ізоляторі його визнають винним у «антирадянській агітації і пропаганді» та засуджують до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання.
Частиною процесу стають замовні рецензії на твори Стуса від наукових співробітників того ж самого Інституту літературу імені Шевченка: в них доктор філологічних наук Арсен Каспрук яскраво розписує «декаданс, ідейний занепад» Стуса і «оббріхування» ним радянської дійсності.
«Палімпсести» вийшли друком вже після смерті автора, 1986 року. Туди увійшли вірші, які вдалося зберегти, доправивши на волю у листах до дружини або з допомогою відвідувачів інших в’язнів. Кілька сотень віршів Стуса, вилучених таборовими наглядачами, в тому числі остання збірка «Птах душі», втрачені.
Другий судовий процес, ув’язнення та загибель
Влітку 1979-го Стус повертається з заслання до Києва. Невдовзі він вступає до Української Гельсінської групи правозахисників. Працювати був змушений на заводах, робочим. Всього лиш за кілька місяців за Стусом спочатку встановлюють адміністративний нагляд, а потім знов заарештовують.
Вдруге Стуса засуджують вже на 10 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. До кінця цього терміну він не дожив: 4 вересня 1985 року Василь Стус помер в карцері, куди його кинули за те, що він читав книгу, спершись ліктями на верхні нари — «порушення режиму». Офіційною причиною смерті оголосили серцеву недостатність, також висувалась версія удару по голові карцерними нарами. Перевезти тіло і перепоховати в Києві вдалося тільки чотири роки по тому. 1990 року Василь Стус був посмертно реабілітований.
Позови Віктора Медведчука
На другому судовому процесі проти Василя Стуса Віктор Медведчук, нині відомий український політик, був його державним адвокатом. Стус після зустрічі з ним намагався відмовитися від державного захисника, і хотів здійснювати свій захист самостійно, але йому не надали такої можливості — як пізніше не надали можливості проголосити останнє слово. Під час суду Медведчук поводився пасивно, і навіть визнавав провину Стуса у висунутих йому звинуваченнях, що протирічить концепції адвокатського захисту.
Знову про участь Медведчука у справі Стуса згадали у 2018 році, коли стало відомо, що зі сценарію байопіку «Заборонений» Романа Бровка планують вилучити сцени судового засідання і будь-які згадки про адвоката Стуса, начебто через тиск з боку Медведчука. Це спричинило скандал у соцмережах, додатковим фактором якого було те, що фільм знімався за підтримки Держкіно. Зрештою він вийшов із сценами суду, але ім’я адвоката при цьому не згадувалось.
У 2019 році видавництво Vivat випустило книгу Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса» — майже 700 сторінок архівних документів КДБ, що стосуються судилища над Стусом, і в тому числі висвітлюють роль Медведчука у процесі. Через три місяці після презентації той подав проти автора книги і видавництва позов «про захист честі, гідності і ділової репутації».
19 жовтня Дарницький суд Києва частково задовольнив позов і заборонив розповсюдження книжки. Рішення набуде чинності через 30 днів, якщо жодна зі сторін не подасть на апеляцію — а видавництво вже оголосило, що планує зробити саме це, — тому наразі «Справу Василя Стуса» можна придбати за наявності будь-де. Резонанс навколо справи і рішення суду призвів до своєрідного «ефекту Барбари Стрейзанд»: наклад миттєво розкупили (наразі додруковують ще один), а мережеві перекупники почали продавати примірники книги за завищеною в кілька разів ціною.
Цікаві факти
- В дитинстві хотів стати геологом, але після прочитання «Мойсея» Івана Франка вирішив займатись літературою.
- Вільно знав німецьку, перекладав вірші Гете і Рільке.
- Під час заслання був заочно прийнятий до PEN-клубу.
- Генріх Бьолль незадовго до своєї смерті в 1985 році висував Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури (за іншою версією, цим займалася українська діаспора, але не встигли вчасно зібрати потрібні документи).