![2CF06747-B0EC-49D9-B32B-788WER87EB17A63 copy.jpg](https://static.supportyourart.com/uploads/squarespace/new_image_podiji_81.jpg)
Що кажуть Марія Ланько та Лізавета Герман, кураторки та співзасновниці The Naked Room
Цією подією ми розпочинаємо рік Олега Голосія в Україні разом з нашими партнерам — Мистецьким Арсеналом та Національним художнім музеєм України. Крім відкриття виставки, презентуємо старт нової інституції та ініціативи — «маєтка художника Олега Голосія».
Історія цього проекту почалася зі знайомства з братом художника — Денисом Голосієм. У процесі діалогу з ним ми зрозуміли, що потрібно працювати комплексно та подумати, як з цими роботами та з цією пам’яттю працювати далі, а не тільки робити виставку. Гігантська проблема української сфери мистецтва полягає в тому, що воно майже неінституалізоване: немає музея сучасного мистецтва, де будь-хто міг би прйти й подивится на роботи, немає динамічної історії мистецтва, немає централізованого місця та ресурсу, з якого про це можна було б дізнаватись. У PinchukArtCentre зараз роблять онлайн-платформу, але, звичайно, таких ініцатив має бути більше.
Якщо говорити про Олега Голосія, який не лише на нашу думку, але загальновизнану, є одним з ключових художників початку 90-х років, історії сучасної України. За дуже короткий період творчості він зробив колосальну кількість робіт та прожив декілька художніх життів. За 6 років творчості він намалював близько 300 картин.
Також треба згадати про Artist Estate. Не ми цей формат вигадали, у світі він дуже популярний: якщо ви відкриєте сайт будь-якої великої галереї, то у переліку художників будуть імена, біля яких у дужках стоятиме «Artist Estate». Власне, це буде означати, що художник помер, але є його доробок і галерея в кооперації з родинами та власниками спадку робить з цим спадком те, що не може робити вже сам художник чи художниця, на жаль, — тобто розвивати цю практику. В Україні жодна галерея не працює з таким спадком. Є фундації, які працюють з живими художниками, хороший приклад — це Stedley Art Foundation та художник Олександр Животков.
Виставка називається «Хлопець і комета», це неофійійна назва одної з картин, а для нас метафора Олега Голосія як людини, постаті та художника, чиє життя було коротким, але засліпило очі та розум всім, хто його знав.
![Єжи Онух та Денис Голосій](https://static.supportyourart.com/uploads/squarespace/new_image_podiji_83.jpg)
Що каже Денис Голосій, брат Олега Голосія
Для меня эта выставка очень важна. Подсознательно я долго ждал возможности передать куда-то все материалы, которые остались . К сожалению, за последние 20 лет какое-то количество того, что могло бы быть интересно сегодня, ушло.
Я очень рад, что встретил Машу и Лизу, которые действительно заинтересованы в том, чтобы все это собрать и систематизировать. Хорошо, что все закрутилось с небольшой выставки в The Naked Room, переходящей в Мыстецький Арсенал, а потом уже в Национальный художественный музей Украины, потому что немного не заслужено подзабыли про брата. Фокус был смещен на Москву, где прошли его последние годы, и там находится самая большая коллекция его работ. То, что делает Regina Gallery (російська галерея, в якій зберігається найбільша колекція творів Олега Голосія — ред.), мне лично не очень нравилось. Не знаю, какие планы на счет коллекции сейчас, но мне захотелось какого-то движения, и я рад, что оно появилось в Украине.
Що каже Олександр Соловйов, куратор проектів сучасного мистецтва Мистецького Арсеналу
Подкупает формат соучастия, когда художника представляют с разными концепциями и фокусами и так долго. Этот год заслужено посвятить такой комете как Олег Голосий. То, что касается ближней истории искусство 90-х годов, у нас какая-то деменция. Сейчас задача стоит именно музеефицировать это имя и привлечь внимание, показать величину.
Тетяна Жмурко, мистецтвознавець, Національний художній музей України
Ми опинилися в такій ситуації сьогодні, що робіт кінця 80-х та почтаку 90-х у колекції музею майже немає. Є одне полотно Олега Голосія, воно дуже цінне, адже це остання його робота — «Очі». На початку 90-х почали багато чого колекціонувати, але частіше це були приватні колекціонери. Музей не мав грошей, але якщо і мав, то мистецтво тих часів здавалось їм занадто експериментальним, не зовсім музейним.
У вересні ми робитимемо підсумковй круглий стіл про те, що робити зі спадком художника, яким чином відбувається комунікація між галереями та інституціями тощо.