Лада Наконечна — скромна художниця, та при цьому дуже сильна політична фігура в Україні. Останні п’ять років наші ідеї часто перетинаються, що мене особливо надихає. Зараз я розказуватиму про неї як про індивідуальну художницю, а не учасницю групи Р.Е.П. — бо це окрема історія.
У 2005 році Наконечна представила свою першу роботу, в якій застосувала метод штрихування олівцем по стіні. Так художниця створила ілюзію продовження коридору приміщення, де працювала. Вже тоді для неї важливо було працювати з простором та малюнком.
У 2009 Лада зробила роботу «Місце», яку показала в Фундації Центр сучасного мистецтва. Вона штрихувала олівцем стіни два тижні, щоб позбутися будь-яких відмінностей між тінню та світлом на них: коли глядач заходив, архітектура зникала. У цій роботи штрихування стало домінуючим, смислоутворюючим і механічним процесом.
«Місце». Штрихи графітним олівцем по стінах, Фундація Центр сучасного мистецтва, Київ, 2009. Світлина: сайт художниці
Резиденція у Швейцарії 2010 року — це пік процесуальності малювання в практиці Лади. Результатом стала виставка з художником Іваном Базаком (співзасновник та учасник мистецької спільноти «Карпатський театр», співорганізатор Карпатського бієнале у 2009 році — ред.), де Наконечна представила «Листівки».
Кожен день вона механістично створювала по малюнку із зображеннями швейцарських пейзажів. Лада працювала протягом стандартного робочого дня швецарця — з 8 до 17.30. Потім так само зробила і в Україні — малювала українські краєвиди.
Кожна робота оцінювалася у мінімальну вартість одного робочого дня або в Швейцарії, або в Україні — 315 франків та 104 гривні відповідно.
Головними питаннями для художниці в цій роботі стали праця та локальна ідентичність.
«Листівки», пейзаж, резиденція в Цюриху, 2010 рік. Світлина: сайт художниці
«Листівки», пейзаж, резиденція в Цюриху, 2010 рік. Світлина: сайт художниці
Про Ладу можна говорити по-різному. Мені сподобалося формулювання, яке підібрала Катерина Бадянової (учасниця кураторського об’єднання «Худрада» та співзасновниця «МетодФонду» — ред.) — «маніпуляція образом».
Коли ми створюємо нову роботу в Р.Е.П., Лада може сказати під час дискусії: «Мені це подобається або не подобається». Усі розуміють, що це не питання красивої картинки, а величезний пласт інтуїтивного рішення, якому ми всі довіряємо. В її випадку інтелектуальна та інтуїтивна робота відповідають одне одному.
У «Розмові про живопис» ми не до кінця згодні з оцінкою учасників дискусії нашого типу роботи. Ми говорили з Наконечною про цей матеріал та метод її роботи й зрозуміли, що зробимо свою «розмову» зі скріншотів нашого чату, в якому оприявнюється дискусія про художню методологію
Щоб розібратися в Ладиних роботах, треба робити ціле детективне розслідування. «Град» — перформанс й одна з моїх найулюбленіших робіт, бо вона доволі чітка та ясна. Публіка стоїть в галереї, а Наконечна йде вулицею, стрімить з мобільного телефону та перераховує пальцем людей навколо. Так вона відмічає жертв, які б могли з’явитися, коли б стріляв град. У цей момент у галереї, окрім плазми, з якої всі спостерігають за перформансом, висить дзеркало, де люди бачать і себе, і Ладу. Для глядачів реальність художниці знаходиться в медіа площині — в телевізорі. Кульмінація твору відбувається, коли Лада заходить до галереї та перераховує всіх присутніх, і себе в тому числі.
Художниця показує, що стирається дистанція між новими медіа та дійсністю. Дуже простими засобами Наконечна деконструє роботу медіа сьогодні.
«Град» перформанс, Лондон, 2017. Світлина: сайт художниці
Ладин пейзаж часто набуває політичної категорії. Особливо, коли вона аналізує історію радянського соціалістичного реалізму та те, яке місце в ньому посідає пейзаж. Репродукція живопису Миколи Бурачека «Дорога до колгоспу» — група людей крокує наче на демонстрації
«Демонстрація», 2018, серія з шести робіт, переносний друк, графіт на папері, 33х25 см. Світлина: Uwe Walter
У багатьох виставках Лади присутній мотив сценографії: часто глядач перетворюється на учасника процесу. Всі її роботи утворюють між собою одну сценографічну інсталяцію.
Лада ніколи не намагається зробити монументальний вибух, а навпаки — щось дуже маленьке та скромне візуально. Потім воно набуває великого резонансу — це вже давно доведено. Скромні з виду роботи, але надзвичайно потужні.
Один з методів роботи Наконечної з малюнком — приховування. Вона бере роздруковане зображення та заштриховує в ньому світлі місця. Так зображення стає монохромним. Розрізнити де світле, а де заштриховане можна лише під певним кутом.
Інший метод — висвітлення. Лада висвітлює справжнім світлом, як наприклад у перфомансі «Поки я бачу», певні місця. Так вона ходила з ліхтарем по Подолу та заглядала до людей у будинки, а разом з нею натовп.
Наконечна працює з Photoshop та в якийсь момент зрозуміла, що перший шар, який начебто означає пустоту, насправді взагалі не пустий — він у клітинку. Виявивши цей парадокс, вона стала часто його використовувати в своїх роботах. Наконечна таким чином зруйнувала стерильність білого кубу взагалі.