Підтримати

Що потрібно знати про дводенний проєкт «Сад після богів» у Полтаві

Про назву та програму «Саду після богів»

Проєкт «Сад після богів» — дводенна подія, пов’язана з певним місцем — садом на території нинішньої Полтавської гравіметричної обсерваторії. Він був у 1907-1915 роках простором для діяльності самоназваного художньо-філософського товариства «Сад богів». Проєкт включає виставку, перформанси Катерини Лисовенко, АнтіГонни та Ярослава Футимського, виступи Sirakusy і Cybele, а також екскурсію Полтавою, що дозволяє зрозуміти контекст виникнення «Саду богів».

Виставка пройде в просторі Центру сучасного мистецтва JUMP і в самому саду, який колись розташовувався на Павленках під Полтавою і де учасниці та учасники «Саду богів» займалися живописом і влаштовували оголені фотосесії на античні сюжети. У Центрі сучасного мистецтва JUMP будуть вперше показані недавно виявлені фотографії античних «живих картин», а в саду — роботи сучасних художниць і художників, у яких античні мотиви розглядаються через культурну і політичну оптику сьогоднішнього дня.

Про проблеми в історії мистецтва через існування «Саду богів»

Існування в Полтаві «Саду богів», його подальше забуття і відновлення пам’яті про нього пов’язані з цілою низкою проблем історії мистецтва.

«Розподіл майна» між історією національною та історією імперською. Протиріччя між мистецтвом, розчиненим в життєвій практиці, і мистецтвом, пов’язаним зі створенням окремих творів. Загибель романтично-консервативного культурного канону і питання утилізації або альтернативного використання його елементів. Спадщина «правого модернізму» і ліва критична оптика. Політики емансипації і пошуки «нашої античності» як універсальної опори.

Коментар від співкуратора — Нікіти Кадана

Проект «Сад после богов» осуществляется на грани между восстановлением воспоминания и его переизобретением, пересозданием. Объединение «Сад богов», существовавшее в Полтаве в 1910-1913 годах — это и полустертая страница истории искусства, и написанный на месте стертой хроники миф. Наша выставка служит восстановлению хроники, ведь мы впервые показываем недавно найденные фотографии «живых картин» на античные сюжеты, делавшиеся участниками и учасницами объединения в саду в усадьбе Павленки в предместье Полтавы.

Каждая эпоха, обращающаяся к образу античности в логике беньяминовского «тигриного прыжка в прошлое», вырывает из этого прошлого ту или иную часть согласно своим актуальным потребностям. Каждой эпохе — своя античность

В то же время она исследует внутренние механизмы мифа и его уязвимость перед обновляющимися способами прочтения. К примеру, становится слишком видимым историческое сведение «Сада богов» к нескольким мужским именам (Иван Мясоедов, Всеволод Максимович, Федор Кричевский, Соломон Розенбаум) и безымянность женщин, присутствующих на «живых картинах». Или уязвимость образа внеисторичного «золотого века», ставшего возможным в отцовской усадьбе во время короткого затишья перед войнами и революциями, которые впоследствии повлияют на судьбы героев группы, сделав одного из них заслуженным деятелем искусств УССР, а другого — фальшивомонетчиком и портретистом фашистского дуче. Или двойственность прочтения деятельности группы в рамках украинской национальной и российской (пост)имперской историй искусства.

Каждая эпоха, обращающаяся к образу античности в логике беньяминовского «тигриного прыжка в прошлое», вырывает из этого прошлого ту или иную часть согласно своим актуальным потребностям. Каждой эпохе — своя античность. Возможно сконструировать «квир-античность», но столь же реальным было произвести «фашистскую античность» для нужд правоконсервативных политических проектов ХХ века.Современные работы на этой выставке обращены к античным мотивам, находя в них нити, тянущиеся в современность: к примеру, истоки идеи демократии или идеи конвенциональной красоты и ее роли в производстве социальных иерархий.

С другой стороны, авторы и авторки этих произведений обращаются к состоянию руины, обломка, фрагмента, свидетельствующего о целом, или же становящемуся лишь зацепкой, формальным мотивом к тому, чтобы произвести это целое заново. То есть их оптика является и критической, и археологической, и реконструкторской. Так или иначе, миф в этой оптике становится прозрачным и сквозь него проступают слои утерянного и стертого знания.

Богов в саду на окраине Полтавы больше нет. Но населяющие его призраки к нам вполне дружелюбны.

facebook cover event_2