Шадман Шахід — фотограф, живе та працює в Нідерландах. У своїй художній практиці поєднує документальну фотографію та вимисел, часто звертаючись до естетики магічного реалізму.
У межах онлайн лекторію Bird in Flight ‘20 відбулася зустріч із Шадманом Шахідом, де автор на прикладі власних проєктів розповідав про вплив середовища на вибір тем.
Шадман Шахід родом із міста Дака, столиці Бангладеш — маленької за розмірами країни на кордоні з Індією, надзвичайно густо населеної, де, попри демократичний устрій, велика кількість злочинів відбувається на ґрунті нетерпимості. Одним із осередків свободи самовираження є фотошкола «Pathshala», де навчався Шадман.
«Pathshala» вірить у фотовираження, що існує десь у просторі між поезією і прозою, між правдою та вигадкою, між магією і реальністю. На думку Шадмана, естетика лежить в основі успішних зображень. Фотографія передусім має просто гарно виглядати, інше може підтягнутися за цим аспектом.
Одним із перших проєктів, зроблених Шахідом, є серія знімків незнайомців на нічних вулицях Даки. Тоді автора захоплювала свобода, яку давала фотографія, та можливість долучитися до світів, до яких без допомоги цього медіа не можна було б потрапити.
В основі серії «Ajna» (слово означає внутрішнє око, з допомогою якого ти дивишся всередину себе) лежить історія про хлопця, який губить власну тінь і намагається її віднайти. У цьому проєкті автор досліджує цінність міфології та народних казок. Міфи — це інструмент вираження базової потреби людини в інтерпретації й розумінні дійсності. Вони настільки сильні, що можуть пережити ті імперії, у яких створювалися.
Із цим проєктом Шадман Шахід став номінантом «Joop Swart Masterclass», втім, отримав лист-відмову. Згодом автор познайомився з Ребекою Сімонс, його менторкою зараз, яка тоді працювала на «World Press Photo». Вона сказала, що роботи надто експериментальні, тому абсолютно не потрапляють у мейнстрім і не відповідають візії «World Press Photo». Сімонс запропонувала перейти на більш помірний, стабільний підхід — створювати щось, що вписується в документальний жанр. Після цієї розмови в Шахіда змінюється підхід до фотографії.
Проєкт «Another Day in Paradise», що є радше спробою вписатися в «World Press Photo» і його філософію, був зроблений на острові Святого Мартіна, найбільш південному острові в Бенгальській затоці. У зв’язку з глобальним потеплінням рівень моря стрімко підвищується і, ймовірно, у 2050 році острів, що зараз завдовжки лише 8 км, повністю опиниться під водою. Ця серія є історією про мешканців та міфи, створені навколо цього місця.
Серія «White Elephant» була зроблена в Китаї, у місті-привиді, що є абсолютною протилежністю до перенаселеної Даки. Як і в попередньому проєкті, важливим був пошук локальних особистих історій, які не записуються глобальним наративом.
Наступний проєкт — «No Quartet», проєкт-переможець Bird in Flight ‘19, є докуфікційною серією про жінку, яка вже понад 30 років живе в абьюзивних стосунках зі своїм чоловіком. У Бангладеш 87 % жінок стають жертвами насилля в тій чи іншій формі, у країні також досі дозволені примусові шлюби з неповнолітніми.
Проєкти, з якими Шадман Шахід працює зараз, досліджують сучасну епоху постправди, коли зображення стало операційною системою світу, а люди стали більш скептичними щодо цінності зображення в його ролі носія істини. Водночас зображень так багато, що вони часто сприймаються несвідомо, хоча відіграють важливу роль. Як людина, що продукує зображення, автор почав працювати над серією трансмедійних проєктів «Chimera», де головними питаннями є як зрозуміти, що таке правда, як представити правду в сучасному світі через зображення, як фікція може посилити й доповнити розуміння правди?
На нас постійно впливає наше оточення, а головна мета фотографії — поділитися своїм досвідом. Потрібно завжди залишатися уважними до середовища, що нас формує, тож ми маємо постійно запитувати себе, чому ми фотографуємо?