Підтримати

Уривок з книжки «Нова українська скульптура»: про Олексія Золотарьова

Розповідаючи про своє розуміння сучасної скульптури, Олексій Золотарьов наголошує:

«Для мене це, перш за все, опанування простору, пластично активна, спрямована назовні форма. По-друге — це витіснення простору, цільна, енергетично сконцентрована, досконала за формою пластика. В обох варіантах це пластика, яка повинна створювати навколо себе потужне енергетичне поле». Однак енергетика, яку має на увазі художник, несе у собі не лише суто мистецький, естетичний, а й соціальний вимір, вона спрямована на зміни у довкіллі та сприйнятті мистецтва, на їхню активну взаємодію. Невипадково більшість творів О. Золотарьова розташовані у міській забудові, де контакт твору і глядача відбувається найбеспосередніше, де скульптура стає частиною повсякдення, перетворюючись на пластичний акцент у його мінливій плинності або формуючи навколо себе особливий простір, що несе у собі свій настрій, свою динаміку, свій зміст…

Олексій Золотарьов

Олексій Золотарьов

Серед творів художника, що встановлені у Києві: «Рух супрематизму» (2011) біля готелю на Шулявці — поставлені на ребро два прямокутника з чорного вкритого іржавою патиною металу, які ніби рухаються навколо спільної осі — композиція в пам’ять про видатного киянина Казимира Малевича, котрий своїми ідеями та новою художньою мовою змінив поступ мистецтва; оригінальний фонтан «Груша» (2012) з полірованої нержавіючої сталі у парку на Позняках, у формі якого синтетично поєдналися органіка природи та елегантна естетичність дизайну… Лаконічність і зовнішня простота форми та метафоричність образу відзначають створений художником пам’ятник на могилі музиканта Сергія Кузьминського на Личаківському цвинтарі у Львові (2013): тонка вертикальна металева стела, іржава з тилу та дзеркально відполірована з фасадного боку, посеред якої прорізаний силует птаха. Крізь прорізь видно небо та місто, у дзеркалі відбиваються дерева та люди, що приходять згадати музиканта… Метал ніби втрачає свою матеріальність, розчиняється у довкіллі. Світ темряви та світла переходять одне в одного… Так митець говорить про життя, смерть, людську пам’ять.

«Вухо»,кортен
«Вухо»
Інсталяція «Золоте руно», Група GAZ, 2016, Мистецький Арсенал, Київ
Інсталяція «Золоте руно», Група GAZ, 2016, Мистецький Арсенал, Київ
У 2019 році свій шлях розпочав оригінальний проект «мандруючої скульптури» О. Золотарьова під назвою «Протистояння». Сама композиція з’явилася у нього ще у 2014-му як реакція на військові дії на Сході України. Умовна форма, що складається з важкої жовто-вохристої кулі та пронизуючих її чорних швелерів, котрі зазвичай використовують для протитанкових «їжаків», символізує конфлікт, напругу та протидію зовнішньому тиску. Твір став основою мистецького проекту-переможця конкурсу Українського медіа-центру «Ціна свободи». Відтоді арт-об’єкт пересувається містами України, де його встановлення стає приводом для суспільних, політичних та мистецьких дискусій. Так, зокрема, відбулося у Києві, де поява «Протистояння» на місці колишнього пам’ятника В. І. Леніну на бульварі Т. Шевченка, скинутого мітингувальниками у 2014 році, викликала бурхливі обговорення не лише його художньо-естетичних якостей, а й різночасових історичних подій, мови сучасного мистецтва та самих принципів залучення скульптури до міського середовища. Після Києва композиція переїхала до Мариуполя, далі має пересуватися містами України… Подібна практика сьогодні є винятковою, адже традиційно пам’ятний знак чітко прив’язується до певного місця. Цей же ламає звичні норми, розкриває інші можливості скульптури як суспільного акту. Проект можна розглядати як одну з форм «соціальної скульптури», свого часу проголошеної Йозефом Бойсом як розширеного розуміння мистецтва, де окремий твір «виходить за свої межі», консолідуючи навколо себе соціально-критичні змісти, залучає глядача до активного сприйняття та безпосередніх реакцій, більше того — стає засобом «прямої демократії», провокуючи широкі суспільні обговорення та громадські дискусії. Так формується новий вид «скульптури у середовищі», що руйнує непохитність колишніх ідеологічних монументів, — такої, що здатна реагувати на виклики та події, супільні настрої й суперечності. Важливим для подібних проектів стає контекст існування твору, що додає до його змісту широке різноманіття обставин, які супроводжують його появу та надалі розгортаються навколо нього. Для самого ж художника, чия світоглядна та творча позиція мають відверту соціальну спрямованість, ідея «Протистояння» полягає у пошуках шляхів суспільної комунікації, міститься у діалогічності самої мистецької інтенції, що не претендує на істинність та незаперечність, а ставить питання, запрошує до обговорення. Так формується нове концептуальне поле художнього твору, що полемізує з усталеними формами «пам’ятника» та «монумента», несе у собі динаміку, рух, здатність до змін. Проте творчість самого Олексія Золотарьова розпочиналася досить традиційно. Він народився у 1985 році в Києві в мистецькій родині. У 1996– 2003-му навчався у художній школі ім. Т. Г. Шевченка у класі скульптури. Серед його вчителів був скульптор Олександр Чоботар, один з найцікавіших укра- їнських митців покоління 1970-х, чиї уроки та бесіди справили на юнака велике враження. Потім у 2003–2020 роках було навчання в Академії мистецтва на факультеті скульптури, з 2009-го він почав експонувати свої роботи на виставках. Великий вплив на його творче становлення мав вітчим — відомий скульптор Олександр Дяченко. Невипадково ранні твори Олексія («Джаз» 2009, портрети 2010–2011 років) та дипломна робота «Музикант» (2010) несуть на собі виразні прикмети «пластики Дяченка»: фігуративність, природна виразність сюжетного мотиву, узагальненість органічної форми, її внутрішня пластична наповненість. Показою ознакою цих ранніх робіт була й їхня програмна станковість, що вже невздовзі перейде у зовсім іншу якість.

Інсталяція «Ruтина», Група GAZ, 2014, Міжнародний симпозіум «Бірючий», Запорізька область, Україна
Інсталяція «Ruтина», Група GAZ, 2014, Міжнародний симпозіум «Бірючий», Запорізька область, Україна
Інсталяція «Ruтина», Група GAZ, 2014, Міжнародний симпозіум «Бірючий», Запорізька область, Україна
Тепер Олексія Золотарьова привертає перш за все абстрактна традиція, монументальні конструктивні форми, що пов’язані з індустріальною естетикою, увагою до художньої виразності самих матеріалів. У його роботах свою інтерпретацію знаходять тенденції західної пластики 1960-х років, де перетинаються ідеї мінімалізму, різновиди пластичної абстракції, бруталізм та інтерес до «нехудожніх» матеріалів, що стали активно використовуватися в мистецтві. Варто згадати в цьому плані твори таких класиків мистецтва ХХ століття як Річард Сера, Тоні Сміт, Дональд Джад, Барбара Хепворт… Щодо самого Олексія, то на його думку, сучасне українське мистецтво має найактивніше інтегрувати світовий досвід ХХ століття, ті напрямки, стилістики, образно-пластичні ідеї, що свого часу оминули вітчизняну скульптуру, обмежену у попередню добу догматами соцреалізму.

…У 2012 році у Києві вперше проходив міжнародний фестиваль сучасної скульптури Kyiv Sculpture Project. Серед зелені Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка експонувалися п’ять творів зірок сучасної скульптури: Магдалени Абаканович, Найджела Холла, Єви Ротшильд, Суя Цзяньго та Жауме Пленси. Скульптури привезли до Києва з Yorkshire Sculpture Park, найбільшого парку скульптур у Європі, що став одним із партнерів українського фестивалю. Конкурсну частину фестивалю представляли 15 робіт молодих скульпторів з шістьох країн світу. Переможцем конкурсу був визнаний Олексій Золотарьов. Його робота «Роза вітрів» — чотиретиметрова конструкція з легованої сталі — складається з трикутників, що за своєю композицією наближається до октаедру, несе у собі напружену взаємодію доцентрових та відцентрових рухів. Показово, що умовну абстрактну форму автор наділяє широким соціальним змістом, де «“Роза вітрів” не просто об’єкт як такий. Її можна розглядати як метафору розвитку України — багатовекторної, жорсткої та іржавої… І хоча робота сама по собі є досить формальною, ці відсилання зрозумілі. Ці змісти живуть в глибині моєї свідомості, їх просто потрібно відфільтрувати, аби вони не розчинялися в естетиці». Надалі «іржа» виявиться однією з улюблених фактур художника, про яку згодом він скаже: «… це мій матеріал, я ним користуюсь. Це кортен, його не має сенсу фарбувати, тому що він вкривається такою природною для нього іржавою патиною і не ржавіє далі. Тобто це не корозія, а патина. Я тільки трішечки пришвидшив її виникнення. Вона утворюється на кортеновій сталі, що може існувати кількасот років. Вона не боїться корозії, надає металу теплоти…» «Роза вітрів» стане улюбленою композицією Золотарьова, до якої потім він буде постійно звертатися, наповнюючи її новими метафоричними змістами та алюзіями. Тоді ж, після фестивалю, О. Золотарьов був нагороджений двотижневим стажуванням у Yorkshire Sculpture Park, під час якого відвідав лондонську студію Найджела Холла, що стало для молодого митця незабутньою подією. Відкритий у 1977 році Yorkshire Sculpture Park — перший парк скульптур у Великобританії — заснований за принципом періодичних виставок просто неба, проте збирає і свою колекцію, має зокрема одну з найбільших експозицій бронзової скульптури Генрі Мура. Робота в цьому середовищі додала молодому українському художнику сил та наснаги, стала основою особистих творчих відкриттів. Саме через аналіз творчості сучасних митців, що працюють у різних просторах, він утвердився в ідеї змінювати розміри скульптури у зв’язку з місцем експонування. Як розмірковує О. Золотарьов: «Багато художників вважають, що їхні роботи можуть існувати тільки у певному розмірі, в якому вони були задумані, але я впевнився, що це не так. Для мене дуже цікавими є ті зміни, що відбуваються зі скульптурами, котрі варіюють свої розміри у зв’язку з масштабами середовища, у якому вони мають бути встановлені. Досвід Великобританії це підтвердив».

З 2012 року «Роза вітрів» не раз варіювала свої розміри, експонуючись на різних виставках. Цю ідею підтвердив він, зокрема, й в проекті «Роза вітрів. Документ», що проходив у серпні 2020 року в Києві у своєрідній локації: на даху офісного центру серед міста. Тут тлом для задуму художника став широкий краєвид забудови з вежами сучасних багатоповерхівок та шпилями й куполами старовинних споруд. Сама ж експозиція складалася з двох елементів. Перший — бронзова «Роза вітрів», підвішена тут до верхівки геометричної конструкції, що перетворило її таким чином на кінетичний об’єкт, котрий серед іншого відсилав до символіки самої назви — «рози вітрів» як векторної позначки на географічних мапах, що характеризує режим вітру та метеорологічних коливань на даній території. Другий — лайтбокс з фото монументу.

«Час бігти»
Триптих «Вправи»
Триптих «Фіксація», змішана техніка
«Час бігти»
«Батьківщина-мати» 1981 року з комплексу Музею другої світової війни в Києві та з відбитком на його тлі фрагменту сучасної пластичної форми. За задумом художника, ця композиція мала фіксувати зміни у історичному, соціальному та естетичному довкіллі. Складні асоціативні взаємодії між скульптурною формою, фотозображенням та реальним, справжнім архітектурним простором довкілля окреслили динамічні виміри проекту, де сучасне художнє межує з історичним та соціальним.

…З 2012 року Олексій Золотарьев постійно працює з геометричними формами, об’ємами та різними матеріалами, наповнюючи їх своєю естетикою та метафоричністю. Динаміка та статика, співставлення гладких блискучих полірованих чи навпаки — шорстких поверхонь, округлих чи гострих багатокутних форм, зіткнення горизонталей та вертикалей, рух доцентрових та відцентрових мас стають темами його творів, кожний з яких «може витримати» різні масштаби, сприйматися чи як самодостатня станкова композиція, чи як монументальна просторова структура. Серед його робіт — «Зустріч» (2013) з нержавіючої сталі, побудована на зіткнен- ні складних трикутних форм та блискучих полірованих поверхонь; «Молекула» (2013) з полірованого фарбованого в чорне дерева, чия композиційна напруга розгортається через співставлення куба та кулі; «Час та простір» (2013) — кругла металева форма, що у свій спосіб «повторює» космічні рухи… Розпочата ще мінімалізмом естетизація та залучення до мистецтва індустріальних форм доповнюється тут внутрішньою енергією, бруталізмом, тяжінням до великих масштабів.

Саме так пролунали твори художника на виставці «Об’єми» 2015 року, що проходила у Мистецькому Арсеналі у Києві, де разом з О. Золотарьовим брали участь Олександр і Тамара Бабаки та Олександр Дяченко. Великі круглі металеві диски (нержавіюча сталь, алюміній, пісок, фарбований у сіре та червоне) — «Фіксації» у залах цього виставкового центру, де раніше містилися виробничі цехи заводу, не лише органічно увійшли у їхній простір, а й актуалізували в ньому «пам’ять місця», у суто художній спосіб трансформуючи індустріальні образи та матеріали в асоціативні багатозначні арт-об’єкти.

Такою ж метафоричною багатовимірністю позначена й розпочата у 2016 році серія композицій під назвою «Механічні апельсини». В основі кожної з них — поділена на ті чи інші сегменти куля, пронизана геометричними металевими конструкціями. Проте у нових версіях елементи загальної структури змінюють не лише конфігурації, а й кольори — коричневий, чорний, жовтогарячий… Можна сказати, що тут художник варіює співвідношення форм, на яких побудована пересувна скульптура «Протистояння» — куля та жорсткі швелери. Проте в цій серії взаємодія певних визначених форм, представлена в динаміці змін та розвитку, набуває нового змісту, кожного разу наповнюючись іншою енергією, що або стримує ці елементи у єдиній структурі, або намагається подолати їхню цілісність. Самий же художник вкладає у свої роботи певні метафізичні та соціальні алюзії, зосереджуючи увагу на мотивах подолання, протистояння, зламу та пошуку єдності…

Паралельно із суто скульптурними роботами з 2013 року в його творчості склався ще один напрямок, де соціально-критичні мотиви реалізуються у формах інсталяцій, акцій та асамбляжів. Все розпочалося на творчому симпозіумі «Бірючий», в якому того року брав участь О. Золотарьов та його товариш — скульптор і дизайнер Василь Грубляк. Разом вони утворили Групу GAZ (Грубляк + Золотарьов), яка відтоді заявила про себе низкою мистецьких акцій. Тоді ж, на «Бірючому», разом вони зробили кілька арт-об’єктів — іронічну «Колісницю перебудови» (ме- талевий візок з золотими крильцями) та кілька суто формально-дизайнерських композицій «Close Angle» з розфарбованої сталевої труби. Наступного ж року, з якого розпочалися в Україні трагічні події війни на Донбасі, тут на «Бірючому» вони провели акцію «Ruтина» — символічне спалення збудованого з фанери червоно-чорного мавзолею… Головні ж роботи Групи GAZ з’явилися вже в Києві.

Як пояснюють художники, «Група GAZ переваж- но займається акціоністською діяльністю. Працюючи над тими чи іншими проектами, ми заглиблюємось в тематику дуже ретельно — настільки, аби людина могла побачити певну проблему з кардинально іншого боку. Не виключено, що ми помиляємося або нам просто хочеться думати, що відбувається саме це. (…) Наше мистецтво часто зараховують до соціально-критичного, хоча ми аналізуємо свої попередні роботи, змінюючи до них ставлення і сприйняття». Серед акцій групи — «Тупик місце подумати», присвячений темі безвиході, що мала як конкретно ситуаційні, так і метафізичні конотації; «Ритуал схвалення» (в ній разом з Групою брав участь художник Олексій Сай) в іронічний спосіб обігрувала актуальну в Україні тему громадського схвалення політичних чи інших суспільних програм, що набуло тут форми спектаклю з особливим освітленням, темним залом та ритуальними оплесками… Чи не найбільш резонансним виявився великий перформанс Групи GAZ під назвою «Збройна кімната» (2014), що став реакцією на початок військових дій на Сході України. Для участі в ньому художники запросили глядачів у своєрідний «креативний простір» в колишньому склотарному заводі на Куренівці. У центрі порожнього ангару стояла велика біла фура з гіпсовими «автоматами Калашникова», які роздавалися учасникам акції. Так присутні демонстрували свою готовність захищати Батьківщину зі зброєю в руках… У своїх виступах та інтерв’ю художники Групи GAZ наголо- шують на тому, що більшість їхніх робіт є безпосередньою реакцією на актуальні події і теми, де перетинаються емоції, роздуми й переживання, де певна провокативність сусідить із запрошенням до діалогу та активної глядацької реакції.

І все ж попри різноманіття творчих інтересів са- ме скульптура залишається для Олексія Золотарьова головною та найважливішою. «Мистецтво — це мова, інструмент для висловлювання своїх думок, — вважає він. — Скульптура ж сьогодні вже не є замовленням або засобом обслуговування певних ідеологій. Вона — висловлювання художника, котре може бути як продуманим і чітким, так і таким, що трансформується».

«Груша»
«Молекула»
«Молекула 1»
«Кут зору»,метал
Таким «висловлюванням, що трансформується» стала й його композиція «Вухо», що не раз експонувалася за останні роки в різних локаціях. Ідея ж твору виникла досить випадково: на неї наштовхнуло художника невдало зроблене селфі. Образність лаконічної композиції «Вуха», створеної у посткубістичній манері, поєднала іронію щодо самого себе (через вухо автор прагне поступово «зібрати свій портрет») і широкі роздуми про сприйняття навколишнього світу, про нав’язливі потоки інформації, серед яких так важко відрізнити правду від брехні, важливе від дріб’язкового… Вперше робота з’явилася у 2017 році на персональній виставці О. Золотарьова «Інтерференція» в галереї «Face Foundation» у Києві. Потім вона неодноразово змінювала свої розміри та матеріали, експонована то в просторі виставкового залу, то серед зелені парку. У 2020-му величезне восьмиметрове «Вухо» разом з іншими роботами сучасних українських митців прикрасило новостворений парк скульптур PARK3020 під Львовом.

Олексій Золотарьов належить сьогодні до чи не найбільш активно працюючих українських художників. Його плани — амбітні й потужні. Зокрема в одному з інтерв’ю він сказав: «У світі встановлено багато цікавих скульптурних об’єктів. А ось в українських містах, на жаль, їх замало. Мені б хотілося побачити свої роботи в місцях з багаторічними скульптурними традиціями і в зовсім нових, несподіваних локаціях, де вони цю традицію зможуть розпочати».