Карантинні заходи послаблюються, культурні інституції поступово відчиняють свої двері для відвідувачів, освоюючи нові норми безпеки. Культурні діячі та агенти аналізують результати локдауну, роблять перші висновки щодо того, як змінився світ мистецтва за час карантину та рефлексують наслідки.
Команда PinchukArtCentre в рамках проєкту «Музей на паузі» запросили до діалогу представників українських та міжнародних музеїв і галерей, щоб вони розповіли, як карантин змінив їхнє життя та які нові підходи вони застосовують у своїй діяльності. Публікуємо короткі конспекти розмов з Максимом Волошиним, співзасновником Voloshyn Gallery; Лізою Герман та Машою Ланько, кураторками галереї Naked Room; Ольгою Гончар, директоркою музею Територія Терору та Іриною Полікарчук, директоркою галереї Артсвіт.
The Naked Room, Київ
«Мы пока не видим каких-то реальных последствий карантина, как люди будут реагировать, будут хотеть больше красоты и глубины вокруг себя или наоборот будут экономить и стараться воздержаться от таких покупок».
Ліза Герман та Маша Ланько, кураторки галереї Naked Room
Під час карантину галерея The Naked Room встигла реалізувати кілька проєктів, поспілкуватися з відвідувачами та художниками. Хоча виставковий простір було зачинено, кафе, яке знаходиться всередині, продовжувало працювати в режимі «з собою». Галерея виявилася буферною зоною, де гості чекали свою каву. Так з’явилася ідея виставки Марка Чагодаєва, студента програми Contemporary Art в KAMA, спрямованої на взаємодію з людьми: відвідувачі на білих аркушах паперу на стінах приміщення, могли намалювати або написати все, що завгодно, і таким чином стати співавторами проєкту.
Члени команди Naked Room в цей час працювали над складанням експозицій, в яких реактуалізіроваліся б роботи, що демонструвалися рік-півтора тому і що знаходяться в сховищі. Також, тривала робота над проєктом Люсі Іванової. Після того, як рік тому Naked Room провели її виставку «Річ не в Собі», художниця опинилася в ситуації порожній майстерні – всі роботи були розпродані. Протягом всього року вона багато працювала та розвивала свою художню мову, тому галерея вирішила провести її виставку ще раз, представивши нові роботи.
Крім того, Naked Room організувала флешмоб «Мистецтво вдома», спрямований на розвиток культури колекціонування, в ході якого колекціонери, друзі галереї й фоловери ділилися онлайн своїми домашніми експозиціями з хештегом #мистецтвовдома або #artathome.
Плани на майбутнє. Зараз Naked Room готує дві виставки з художниками, які живуть не в Україні. Перша — виставка Аліни Капіци, яку буде курирувати кофаундер галереї Марк Вілкінс. Роботи Аліни знаходяться в Швейцарії, тому стоїть питання, як привезти і їх, й саму Аліну до Києва. Друга — проєкт фотографа Саші Маслова (Нью-Йорк), присвячений його книзі Ukrainian Railroad Ladies.
Voloshyn Gallery, Київ
«Ми зараз думаємо над тим, як нам ще більше бути представленими онлайн. За минулий рік онлайн було продано 5 мільйонів робіт. І цей показник росте кожен рік на 15-20%. В Україні теж підростає покоління людей, які звикли купувати онлайн, їм не обов’язково бачити роботу наживо, але все ж таки вони не готові витрачати більше п’яти тисяч доларів».
Максим Волошин, співзасновник Voloshyn Gallery
Перед початком карантину Voloshyn Gallery встигли взяти участь у The ARMORY Show у Нью-Йорку з новими роботами Жанни Кадирової. Ярмарок відвідали 65000 відвідувачів, а стенд галереї відмітили в своєму огляді The New York Times та нью-йоркський арт-критик Franklin Hill Perrell. Після цього галерея мала їхати в Даллас на Dallas Art Fair, але через карантин довелося змінити плани. Сам ярмарок швидко зорієнтувався й перейшов у онлайн-формат, задля підтримки галерей під час пандемії. Це другий онлайн ярмарок після Art Basel Hong Kong. Онлайн-режим надав змогу галереям виставити більше робіт, бо немає обмеження стендом. Так, замість запланованих 4 художників, Voloshyn Gallery виставили 7, та змогла продати роботи Олексія Сая й Влади Ралко.
Можливо після закінчення пандемії ярмарків мистецтва стане менше (зараз їх у світі більше двохсот, хороших — близько 30, дуже хороших — 10). Але уявити собі важливі міжнародні виставкові проєкти онлайн, наприклад, Венеційську бієнале доволі складно. Не можна замінити живого спілкування з однодумцями, художниками, колекціонерами та кураторами. Для професійних кіл це дуже важливо — можливість ділитися враженнями з колегами, художникам розповідати вживу про свої проєкти кураторам, журналістам тощо.
Voloshyn Gallery представлена на Artsy, онлайн-платформі для продажу сучасного мистецтва, вже більше трьох років, але там найчастіше продаються роботи лише певної цінової категорії — $1000-$2000. Тобто для покупців сучасного мистецтва дуже важливий фізичний контакт з твором та з галеристом. Подивитися на роботу наживо, це зовсім інше, ніж дивитися на моніторі телефону чи комп’ютеру. Буває так, що колекціонер звернув увагу на художника на ярмарку, але роботу не купив. Потім йому знову трапляється ця робота, але вже на Artsy, він пам’ятає, як вона виглядає, і купує. Американським галереям простіше працювати онлайн – у них є великі бази колекціонерів, які вже призвичаїлися купувати онлайн. Але криза нікого не жаліє: галерея Pace, яка входить у десятку найкращих і найбільш комерційно успішних галерей світу, змушена була звільнити під час карантину 25-30% своїх працівників. Продажі впали навіть у тих галереях, що дуже добре представлені онлайн. Загалом по ринку цей показник становить 70-80%, а в декого й 90%.
Плани на майбутнє. Зараз в галереї триває виставка Лесі Хоменко, на якій й призупинилась виставкова діяльність простору через карантин. Після цього заплановані такі виставки: нью-йоркського художника албанського походження Пайтима Османая; проєкт Тіберія Сільваші; Apl 315, а також традиційна Summer Show – виставка молодих художників.
Артсвіт, Дніпро
«Через карантин Артсвіту довелося закритися після відкриття виставки «Порушники будуть виявлені?”, яка була підготовлена в партнерстві з British Council Ukraine. Увесь цей період карантину відкрив очі команді галереї на наші слабкі сторони та показав як рухатися далі. Це безцінний досвід».
Ірина Полікарчук, директорка галереї Артсвіт
Онлайн присутність Артсвіту на початку карантину будувалась трошки хаотично та інтуїтивно: було важливо залишатися видимими, продовжувати вести соціальні мережі та підтримувати зв’язок з аудиторією. Галерея почала з запуску хештегу #митцінакарантині. Майже всі художники, з якими вона працює, відгукнулись пройти бліц-опитування, після чого відповіді були опубліковані з цим хештегом у соціальних мережах. Також було вирішено провести кілька онлайн-лекцій: «Мистецтво під час випробувань» (лекторка — Катерина Яковленко, Дослідницька платформа PinchukArtCentre) та лекцію про космічну тематику в українському мистецтві 60–70-х років ї (лекторка — Оксана Баршинова, Національний художній музей України).
Під час карантину Артсвіт встиг реалізувати кілька проєктів: першим став проєкт Аліси Олєвої (Лондон) з підгляданням у чужі вікна через зум-конференцію. Художниця запросила людей будь-звідки показати онлайн свій вид з вікна. Другий — «Відвертість», ціль якого в спілкуванні: можна було незнайомій людині поставити кілька питань і таким чином налагодити комунікацію. Був і формат для дітей — Артсвіт дітям, який ми дуже швидко реорганізували в онлайн, запросивши операторку, яка допомогла зі зйомками та монтажем.
Плани на майбутнє. На літо в галереї заплановано кілька резиденцій, які очікують рішення щодо їхньої реалізації. Перша резиденція — за підтримки Українського культурного фонду навколо трьох напрямків: кураторство, перформативні практики й візуальне мистецтво. Інший проєкт — у співпраці з німецькою організацією, яка спеціалізується на перформансі. Резиденція відбудеться в онлайн-форматі та пройде в липні. Ще одна можлива онлайн-резиденція має відбутись у липні-листопаді спільно з литовськими експертами.
Музей «Територія Терору», Львів
«В міжнародний День музеїв у нас було заплановано відкриття експозиції. Але, звісно, карантин змінив наші плани і ми перейшли в онлайн. Команда постійно підтримувала зв’язок один з одним, проте працювати в повній ізоляції над музеєм, що висвітлює трагічні події минулого, психологічно важко».
Ольга Гончар, директорка музею Територія Терору
Всесвітня пандемія не стала на заваді музею «Територія Терору», який продовжував ділитися історіями та спогадами людей про Голодомор, масові репресій та депортації, події Другої світової війни, Голокост і повоєнний голод. Навпаки, карантинні обмеження відкрили нові можливості — люди по скайпу були готові давати інтерв’ю, знаходячись в різних частинах світу. Більшість матеріалів (фото, документи, відео та ін.), які команда ретельно збирала по всьому світу, було оцифровано та активно публікувалося на офіційній сторінці музею в Facebook. Окрім того, маючи на меті залучити більше людей до онлайн-спілкування та діалогу, музей ініціював серію відео-відповідей членів команди на запитання від підписників. Ольга стверджує, що комунікація та залучення аудиторії до обміну інформацією був головним пріоритетом музею під час карантину.
«Територія Терору» має кілька напрямків у сфері сучасного мистецтва. Перший — проведення мистецьких резиденцій за допомогою гранту від «House of Europe». Однак через карантин було прийнято рішення перенести заходи на наступний рік. Другий напрямок присвячено радянській спадщині, яка раніше була розміщена в публічному просторі Львова, а згодом потрапила до музею. Так, один з проєктів розповідає про спадщину львівської скульпторки Теодозії Бриж, з якою інституція працює в різних напрямках. У той же час художник Нікіта Кадан робить осмислення зникнення пам’ятника Юрій Великановича з публічного простору й потрапляння до музею «Територія Терору». Також планувався перформанс від Віктора Рубана. Результатом цього проєкту має стати запропонована методологія, яким чином і що музейні працівники мають робити з подібною спадщиною.
Плани на майбутнє. Ще напередодні карантину команда музею активно розпочала роботу над створенням нового сайту для інституції, тож в найближчих планах — вибір та реалізація одного з декількох розроблених прототипів. Також, нещодавно вигравши ряд грантів (від «Фокус на культуру» та Міністерства закордонних справ Чехії), музей отримав підтвердження на реалізацію цих проєктів. Ще один виклик — створення філіалу музею, який буде присвячено дітям політв’язнів і депортованих. Нині інституція працює над тим, щоб це був окремий напрямок, мета якого розказати історії про дітей та підлітків, які постраждали через тоталітарний режим. Також команда в активному пошуку рішень щодо організації заходів безпеки для офлайн формату, адже експозиція музею іноді потребує особистої присутності відвідувача в просторі, використання навушників та огляду особистих речей постраждалих.
Катерина Яковленко та Ксенія Малих