Нещодавно у видавництві IST Publishing вийшла книга відомого соціолога мистецтва Паскаля Ґілена «Креативність та інші фундаменталізми» (2012) побудована як восьмиденна подорож, що розгортається між кінцем 1980-х і початком 2010-х років, у якій Ґілен розглядає суспільний контекст креативності. Креативність звикли завжди розглядати з позитивної сторони, натомість автор критикує цей підхід і саму креативність.
Публікуємо уривок з книги про те, чому культура — це щось більше, ніж просто сходити в театр і коли проростає креативність.
Як свідчить Історія, на шостий день Бог сотворив людину. У плоскому вологому світі не Господь, а Креативний Капіталізм сповістив у засобах масової інформації про те, що витворив людство гнучких підприємців і пересічних варварів. Потім зʼявилися язичники: різношерста навала варварів, які зневажають межі норм і заходів, а також зграя піратів, котра невпинно зростає. І безконечні юрби варварів, і пірати, а їх удосталь, перебувають у пошуку острова, що його можна окупувати, зосібна, в інтернеті. Вони вишуковують культури, на яких реально випростатися й копати глибоко з приємністю для себе. Там, поза межами загальновживаної lu-creativity,вони досі намагаються відшукати справжню креативність. Та на що саме сподіваються ці люди, вимовляючи слово «креативність»? Чи воно щось іще важить у плоскому мокрому світі, котрий переживає справжню манію креативізму, у якій кожен прагне й повинен бути креативним? Аби відповісти на ці питання, мусимо зробити гак. Креативність органічно повʼязана з культурою, про що раніше ми вже довідалися з наведених доказів. Щоб уявити цей звʼязок прозоріше, не завадить скористатися невеличкою лекцією з соціології культури.
«Культура — це спільний соціальний фонд знаків, або ж репертуар», — пише бельгійський соціолог Руді Лерманс у своїй книжці «Культурний режим» (2002). Це відносно нейтральне визначення культури, тобто вельми доступне для розуміння. Розгляньмо детально його складові. Слово «знак» стосується смислу, який ми надаємо речам. Наука про семантику розрізняє означник, означуване і значення. Семантика засвідчує, що їхній зв’язок досить умовний. Відтак культурні вияви, наприклад, звичка випивати чашку кави або чаю вранці чи схильність відвідувати театри й картинні галереї, можна трактувати по-різному. Про філіжанку кави можемо говорити, як про насолоду, а можемо сприймати її, як культивовану біологічну потребу, пов’язану з моментом пробудження. Ходити в театр, аби надихнутися, або ж набути певного статусу й виділитися на тлі тих, хто далекий від Мистецтва. Немає особливої потреби пояснювати, що раніше окреслений неолібералізм також пропонує свої «коронні» значення. Отже, виступати учасниками культурних спільнот означає бути клієнтами: митці постають у ролі креативних підприємців, а художньому керівникові відводять роль менеджера. Про перевагу кількісного показника як домінанти неолібералізму та креативного капіталізму йшлося вже детально. Ретельне заглиблення в нюанси семантики завело б нас у цій книзі надто далеко. Вони навчають, однак, що неолібералізм — також культура, оскільки досить довільно повʼязує означник і означуване. Це, можливо, і фундаментальна точка зору, яка сьогодні ввела в оману особливо багато людей. Кожен, хто приймає закони ринку як природні, та мислить категоріями соціального дарвінізму, постулюючи наш «інстинкт максимального прибутку», спростовує надважливе семантичне твердження про мінливий зв’язок між означуваним і означником. Покорписаймося далі у вищенаведеному описі культури!
Із погляду соціології цікаво звучить друга пара слів: «спільний соціальний». Вони вказують на те, що знаки не мають жодного смислу, якщо не належать колективу. Інакше мовлячи, для деяких людей ці слова мають відносно однакове значення. Культура життєздатна лише тоді, коли опирається на спільні смисли. Формулюючи абстрактніше, культура завжди передбачає стосунок «між»: взаємодію між людьми, а також між людьми і предметами, будівлями тощо. До того ж культура обов’язково повʼязана з вартощами, нормативними поглядами й укоріненими звичками. Ось чому для дефініції Лерманса слово «репертуар» доречніше, ніж «фонд». Урешті-решт, перше поняття вичерпно відображає тимчасовість та історичність культурних смислів. Спільні смисли в межах культури вбудовані в історичні пласти. Вони затираються у звичках і звиклих речах, котрі також завжди більше чи менше підпорядковуються емоціям. Людина прив’язується до певних звичок або культурних традицій і ніяк не хоче поривати з ними. Інакше кажучи, культура завжди досить законсервована, навіть «консервативна» (незалежно від того, наскільки їй одночасно вдається бути «прогресивною»), але тоді вже в імморальному та аполітичному сенсі цього слова. Культурна спільнота акумулює звичаї та звички, і саме тому вони набувають спільного смислу, а отже, уможливлюють спілкування та взаєморозуміння. Ось вона — найпевніша причина того, чому культура сприяє соціальній інтеграції та соціальному зчепленню. Відтак навіть не сумнівайтеся: не сімʼя, а саме культура — наріжний камінь суспільства. Втім, це аж ніяке не означає, що йдеться про гармонійне суспільство. Зрештою, наведене визначення культури не виключає співіснування багатьох смислових систем, між якими можуть виникати тертя і зіткнення. Культури у глобалізованому світі різноманітні та складні, їм також непросто взаємодіяти з іншими системами смислів, між якими деколи важкувато визначити межі (Фезерстоун і Леш, 1999: 10). Проте єдина можливість комунікувати з’являється лише завдяки спільній системі знаків. Розуміння суспільства, як мультикультурного чи конфліктного середовища, також ґрунтується на спільній знаковій системі, аби подібно визначити суспільство як таке. Можна сказати, що культура залишається важливим засобом потенційних людських стосунків загалом.
Там, де культура дбає про стабільність і формування відносних звичаєвих моделей, проростає креативність. У певні моменти безладу вона тікає від нормальності. Тому творчість нерідко подобає на безумство. Зовсім невипадково творчі уми раптом виринають із води у кризові періоди.
Надано IST Publishing