Микола Рідний
Ідея провести виставку належить Вальдемару Татарчуку — кураторові люблінської галереї «Лабіринт», яка регулярно працює з українськими художниками. Він запропонував зробити ретроспективну моїх робіт, але мені це здалося надто простим завданням, хоча матеріалу для такої виставки було достатньо. Я вирішив зробити концептуальний проект, де б усі роботи були об’єднані однією темою чи низкою тем, питань і проблем. Врешті у нас вийшло щось середнє, тому до експозиції увійшли і нові, і старі роботи.
У назві «Обличчям до стіни» присутній елемент гри слів. З одного боку, це досить жорстке агресивне висловлювання, яке кажуть людині під час арешту. З другого боку, цей вислів стосується глядача на виставці, який розглядає роботи, розміщені на стіні.
Mykola Rydnyi, Twarzą do ściany, fot. Wojciech Pacewicz
За архітектуру виставки відповідала київська архітекторка Дана Косміна. Ми зробили своєрідний лабіринт у галереї. Центральною одноіменною роботою проєкту стала серія, на якій зображені емблеми праворадикальних організацій, заклеєні жувальною гумкою.
Також на виставці була представлена серія фотографій «При денному світлі», в якій зображені жести правих популістів з урядів різних країн. Тему продовжила робота «В сутінках», в якій я показав вуличні дії праворадикалів, де все відбувається у темряві й майже нічого не можна розгледіти. Ця робота про те, що настають «темні» часи, адже набувають сили консервативні праві настрої — як в Україні, так і в Польщі та інших країнах Європи.
У цій виставці було важливо враховувати контекст, у якому вона відбувається: у польській галереї відкривають виставку українського художника у той час, як відносини між Україною та Польщею загострюються на тлі ревізії історичної пам’яті.
Після Революції Гідності проблема ультраправих рухів стала більш явною та відчутною. Однак для більшості людей в нашому суспільстві вона залишається непомітною. До того ж, люди часто плутають націоналізм і патріотизм, адже праворадикали часто діють під маскою патріотів з добрими намірами. Таким чином вони легітимізують свої дії й виглядатають хорошими в очах громадян.
Особисто я ніколи не зазнавав насилля з боку праворадикалів, але мої друзі й колеги неодноразово страждали від їхніх дій. Крім того, за останні роки відбулося кілька нападів на культурні події. В суспільстві є вразливі групи, до яких входять представники національних меншинств і ЛГБТ-спільноти. Митці, які займаються критикою суспільства й політичних процесів, також входять до вразливих груп. Тому майже кожен захід, пов’язаний із вразливими групами суспільства, атакують чи зривають ультраправі.
Сучасне мистецтво не є такою численною глядацькою сферою, ніж, скажімо, кіно. На популярні фільми в кінотеатри ходить значно більше людей, ніж на виставки. Тому держава виділяє дуже багато грошей на пропагандистський кінопродокут — так зване патріотичне кіно. Сучасне мистецтво — це сфера для більш підготовленої аудиторії, але в якийсь момент в Україні вона стала частиною модного дозвілля молоді. Тому те, яким контентом вона наповнюється і які меседжі з’являються у полі мистецтва, мені видаються дуже важливими.
Катерина Яковленко
Работы Коли Ридного были усилены архитектурой Даны Косминой. Попадая в галерею, человек ощущал холод и страх. Этот эффект был достигнут за счет стен, которые напоминали бетонные конструкции, несмотря на то, что были сделаны из гипсокартона.
Работа с невидимым очень важна в контексте войны, так как мы не видим, что происходит на передовой, а все новости узнаем из медиа либо от знакомых, которые не всегда являются прямыми очевидцами происходящего. В этом контексте работы Коли очень важны, потому что они дают возможность обсудить мысли и переживания человека, который живет в стране, где идет война. Искусство — чуть ли не единственное поле, где можно высказаться на темы, о которых редко говорят вслух.
Мне кажется, что у искусства достаточно элитарная позиция, потому что оно обращается к аудитории, которая способна рефлексировать, критически относиться к каким-то аспектам действительности. Популизм интересует не этот узкий круг людей, а скорее широкие массы, которым надо навязывать ответы. Поэтому правые идеи мало представлены в визуальном искусстве, вместо этого входят в пространство коммуникаций — кинематограф и интернет. Там возможно создать простые тезисы и лозунги, которые могут привлечь внимание широких масс, не вызывая при этом никаких рефлексий.
Mykola Rydnyi, Twarzą do ściany, fot. Wojciech Pacewicz
Преимущество искусства в том, что оно говорит посредством образа, ведь он привлекает внимание и получает довольно разную трактовку у аудитории. Говорить о проблеме правого популизма через искусство актуально, потому что на сегодняшний день это единственный способ борьбы с этой проблемой. К тому же, ситуация усугубляется, о чем свидетельствует недавняя ситуация с кинотеатром «Киев».
Якуб Маймурек
Сучасне мистецтво не є популярним видом комунікації, діяльності чи зацікавлень. Воно є полем для більш інтелектуальних і освічених в культурному плані людей. Але вплив мистецтва не варто применшувати, тому що воно здатне зацікавити, особливо коли торкається питань, які стосується більшості.
Риторика правих сил найбільш сформована і артикульована, тому складається враження, що вони мають перевагу в суспільстві. Судячи з усього, праворадикальні рухи будуть посилювати свої позиції в Польщі, Україні та Європі загалом. Їхні представники завжди говоритимуть, що вони є голосом правди всього народу. Однак єдина партія не в стані забезпечити всіх бажань суспільства. Виникають прогалини, люди шукають відповіді на свої питання, зокрема у мистецтві.
Коли на горизонті з’являються митці, які міцно стоять на правих позиціях, до них виникає інтерес з боку політичних сил, які беруться їх підтримувати. Однак влада не завжди може дати раду цим художникам, бо мова правого мистецтва досить прямолінійна. Ці художники використовують у своїй творчості пафос, прямі звернення і вказівки.
Mykola Rydnyi, Twarzą do ściany, fot. Wojciech Pacewicz
Сучасне мистецтво може здатися якоюсь нацистською школою, де навчають певної ідеології певне вузьке коло людей. Однак мистецтво більш дієве, адже воно дає можливість рефлексувати кожному, хто потрапляє в його середовище. Таким чином думка шириться і з обмеженого закритого простору виходить нова непроговорена раніше думка.
У Польщі є група художників правого спрямування, однак вони не є активними і публічними творцями. Вони займають опозиційну позицію в художньому середовищі. Ми намагалися вписати їх у розвиток польського мистецтва, пропонували виставлятися разом з іншими авторами. Однак вони все одно лишаються у маргінесі. Імена праводикальних художників взагалі не функціонують в офіційній публічній сфері, тому що вони частіше використовують більш доступні для мас форми, приміром стріт-арт і музику.
Куратор: Вальдемар Татарчук
Архітектура виставки: Дана Косміна