У серпні 2019 року Роман Хімей розпочав розробку свого дебютного проєкту — ігрового повнометражного фільму EROICA виробництва кінокомпанії RADAR. Передпродакшн та сценарну розробку було здійснено за підтримки Українського культурного фонду. Філіп Сотниченко та Володимир Воротньов поділилися своїми враженнями про тизера майбутнього фільму. 

Володимир Воротньов

«Тизер до фільму Eroica Романа Хімея — це чорно-білий етюд, який розгортає перед глядачем певні шкільні фізичні вправи, гру, паралельно вказуючи на їхню специфіку й час. Міжвоєнний період чи то в Галичині, чи будь-де в Східній Європі завжди сповнений трагічного очікування — одна велика війна щойно закінчилася, а гнітюче відчуття нового жаху, що насувається, завжди бринить між рядками. Особливо якщо мова йде про школу, цю фабрику з виготовлення громадянина, де зокрема чоловіча спільнота поспішно визріває до своєї реалізації у великому світі.

Конкретні часові та культурні форми на спортивному майданчику галицької гімназії говорять партикулярно мовою “малої літератури” та пластики підавстрійських народів, які пронизує кафкіанська субординація — етнічна, класова, гендерна, вікова. У Каталонії є давня карнавальна традиція побудови піраміди з людей, коли найстарші й найбільші тіла становлять фундамент, а легші й молодші залазять вище. На самій горі — діти. Це нібито є метафорою готичної вежі, де величність споруди має антропометричний вимір у деталях, з яких вона сконструйована. Однак, гомогенна “піраміда” з людських однакових тіл гімназистів Eroica — це хореографія дещо інша. Приниження й шарпанина в змаганні із затуманеною метою. Хаотичний рух між полюсами у вигляді авторитарної учительської домінації та власним домінуванням над юродивим».

Філіп Сотниченко

«У своєму двохвилинному тизері до кінопроєкту Eroica Роман Хімей досліджує прояви насилля на прикладі соціальної ролі гімназистів у міжвоєнні роки. Це репрезентовано через ритуальну гімнастичну вправу — створення живої піраміди, яка в той період досягла свого піку популярності. Під час створення таких фігур учасники об’єднуються між собою, формуючи новий об’єкт, який розмиває їхню власну індивідуальність, проте наочно утворює певну ієрархічну модель суспільства, де домінування на рівні фізичного контакту є визначальним фактором впливу. Це підкреслюється насиченою поліфонією, де майже неможливо розпізнати тих, кому належать репліки, суть яких згодом немов би відшукує один із героїв, заглядаючи до рота всім, хто потрапляє йому на очі. Тут головними постають уже не вербалізації сенсів мовних обертів, а універсальні для сприйняття жестикуляції персонажів. Така мізансцена створює непрямі гомоеротичні мотиви, які охоплюють схожі прояви в культурі, — від епохи Ренесансу, у “людській піраміді” де Юста, до пізніх кіноробіт старшого Германа, де це стає інструментом приниження та символом зґвалтованої країни.

Для виховних практик 20 сторіччя спричинення болю або загроза смерті були чи не головними методами впливу на громадськість тими, хто має владу. У тизері їх уособлює вихователь гімназистів, чиї насильницькі дії максимально деестетизовані. Проте, коли він мучить одного з хлопців, інші з цікавістю за цим спостерігають, чим Хімей підкреслює звиклість студентів до схожих ситуацій. Наприкінці сцени чоловік обережно, щоби не забруднити кишеню власного костюма, дістає білосніжну хустку, якою хоче витерти скривавлені після своїх виховних процедур руки, та раптом у кишеню врізається білий голуб як очевидний для трактування в більшості культур світу символ миру, перетворюючи все екранне зображення на захопливий кінематографічний ілюзіон».