Говорячи про сучасний феномен онлайн-життя, зустрічаємося із парадоксальністю цензури та явищем захищеності інтелектуальної власності. Чи сумісні вони й виправданні, чи потребують трансформації, враховуючи політичні, географічні, моральні та етичні обставини?
Нині ми маємо можливість дослідити величезний обсяг інформації, дякуючи всесвітній мережі. Але чомусь тут і там бачимо культурно-соціологічні дослідження про можливість користування сучасною людиною лише декількох процентів від «загального Інтернету»; статті про «darkNet», блоковані сервіси, недосяжні середньостатистичному користувачеві; про офіційні причини, що оприлюднюються; та приховані конспіраторські теорії на кшталт думок про сайти з таємницями космічних прибульців, які блокують секретні служби, «ховаючи від населення страшну правду». Наприклад, професор Кентуккського університету Роберт Бейкер так висловлювався щодо показань людей, які стверджували, що пережили захоплення прибульцями: «Збіги в їхніх розповідях пояснюються тільки лише впливом настирливих ЗМІ, в яких згадується про прибульців мало не щогодини. Такі теле- і радіопередачі, газетні матеріали формують у свідомості вразливих людей один і той же вихідний матеріал для фантазій».
Через цю недовіру авторитетної людини й поширилась думка про приховування урядом країн таких випадків. Якщо щодо правдивості останніх ще можна дискутувати, то на рахунок блокування конкретних сайтів та найпопулярніших сервісів, постачальників контенту в сучасному світі, люди впевнено затверджують, що зіштовхуються з ним періодично. Відкидаючи проблеми вашого Wi-Fi та побутові трабли із підключенням, можна виділити причину недосяжності контенту на конкретному сайті — геоблокування.
Погляд зсередини. Проблема сучасного користувача мережі: геоблок
Геоблокуванням називається система обмеження доступу до веб-сайтів, порталів, будь-яких форм утримання цифрового контенту в конкретній локації, що є місцезнаходженням девайсу, яким на момент входу на сайт користуються. Формою геоблокування є алгоритм відстеження місцезнаходження за допомогою IP-адреси, перевірки даних профілю.
Фактично це виглядає наступним чином. Користувач зіштовхується зі спливаючим вікном, що закриває веб-сторінку та перешкоджає переглядання контенту. Наприклад, ви втрачаєте можливість подивитися фільм на YouTube або переглянути серіал на Netflix через «невідповідне» географічне положення. У випадку блокування відсутні жодні пусті форми для реквізитів, неможливо купити доступ на сайт, що блокують за географічним принципами. Маючи якесь суспільне явище, ми досліджуємо його політичні та етичні принципи та наслідки.
Політичною причиною геоблокування є наміри урядових та правлячих кіл уникнути потенційних або винищити вже діючих інакодумців, припинити поширення серед населення їхніх дисидентських ідей через сайти, чати, канали та сервіси зі «зрадницькими», антиурядовими закликами. Прикладом є внутрішня політика під час протестів у Китаю, Білорусі та Гонконзі.
Внаслідок ситуації 2020 року щодо президентських виборів в Білорусі Інтернет там працював кілька діб із перервами, а деякі сайти й додатки недоступні повністю й нині. Ці заходи вживалися з метою уникнення домовленостей про акції протесту між користувачами та учасниками чатів та груп у соціальних мережах. Можна провести паралель між «причиною» часткового блокування Інтернету в Білорусі з фактом суттєвої допомоги телеграм-каналів для організації офлайн і цифрових протестів в Гонконзі.
У Гонконзі під час протестів силові структури використовували перцевий аерозоль та сльозогінний газ проти населення. Щоб уникнути потрапляння його у очі борці за демократичні права приносили та відкривали різнокольорові парасольки на майданах. В Україні деякі публіцисти на інфлюенсери так і називають це «Гонконзьким майданом», але на початку протесту, що розпалився з 27 вересня 2014 року, у своєму Twitter-аккаунті користувач із Нью-Йорка Адам Коттон запровадив назву Парасолькова Революція, яку підхопили західні ЗМІ, Федерація студентів Гонконгу, демократичні табори, організації, що активно борються за демократичні громадянські права та вже люди, які живуть у Тайвані та підтримують протестантів Гонконгу.
Чоловік-парасолька, Гонконг, 25 жовтня 2014 рік. Автор фото: Citobun
Питання політичної цензури має тенденцію загострення та трансформації, бо Інтернет вже є четвертою гілкою влади в сучасному світі. Його блокування, тотальне чи локальне, як геоблокування, забезпечує урядові володіння потужним інструментом контролювання всіх сфер життя громадян.
Табуйовані теми, а саме масові покарання за них, родом зі Середньовіччя. Хоча тоді й не було чітких законів, реєстрів й списків забороненої інформації або будь-яких думок, які нізащо не можна поширювати, але карали за це примарне «моральне та духовне відхилення» якраз дуже чітко. Інквізиція та політична цензура історично були завжди поруч, як інструменти покарання неслухняних.
Але повертаємось у сучасність. Звернемо увагу на випадки повного припинення мережі Інтернет на території держави, замінюючи її на регіональний аналог, найвідомішим прикладом чого є цензурна кампанія Північної Кореї. Там з 2000 року діє національний інтернет «Кванмен». Сенс цієї мережі в міських матеріалах, що вихваляють політичний режим, який дає зрозуміти суть перспективи дій тоталітарних держав в 21 столітті в медіасфері.
Соціологічні дослідження світових Інститутів зв’язків із громадськістю оприлюднюють списки, які формує уряд кожної країни — реєстри. В них є перелік блокованих сайтів. Найчастіше причини блоку досить адекватні та обґрунтовані: це сайти, що містять дитячу порнографію, заклики покінчити життя самогубством, сервіси із екстремістським вмістом. У більшості країн реєстр заборонених сайтів включає в себе саме перераховані вище сайти, але є і виключення: має місце блокування сайтів з відповідями на питання зі шкільної програми на період навчання і найпоширеніше — заблоковані месенджери і соціальні мережі — Telegram, Twitter, Facebook. З серпня 2020 року США розглядає питання про блокування Tik Tok, що міжнародна громадськість розцінює як цілком здійсненний і реальний сценарій.
Уряд США VS Tik Tok
Фото з відкритих джерел
Додаток підозрюється у незаконному зборі персональних даних. Почалася ця історія ще лютого 2018 року. Уряд США TikTok звинуватив у незаконному зборі та зберіганні даних користувачів-дітей до 13 років без згоди їх батьків. Розробників тоді оштрафували на 5,7 млн дол. Наприкінці грудня 2019 армія США ввела заборону для своїх службовців на використання TikTok, оскільки влада США підозрює додаток у викраденні даних користувачів.
У січні 2020 року використання TikTok на службових пристроях заборонили співробітникам Держдепу і Міністерства внутрішньої безпеки США.
Цілком вірогідно, що додаток буде заблоковано й для усіх громадян.
Авторські права та контент-провайдери
Моральною проблемою на Інтернет-просторі є брак у більшості користувачів етикету в мережі. Так, онлайн-сервіси YouTube, Netflix, HBO та інші були створені на хвилі популяризації мережевого розвитку сайті для перетворення рутини на щось нове. Цей технологічний прорив, або може й «вибух», продемонстрував парадоксальність відчуття людяності та недоліки виховання. Кріейтери, створюючи контент, розраховували спочатку лише на емоції, власні та підписника, фідбек. Потім стало зрозуміло, що можна створювати контент та отримати реальну славу, стати селебріті. А де слава, там і гроші. З 2019 року на відеохостинзі YouTube набули популярності платні підписки на канали, за що «VIP-підписник» у кожного блогера отримує фішки: більше контенту, приватні стріми чи велике людське «спасибі».
Автор хоче захистити свою інтелектуальну власність — цілком зрозуміла реакція на поширення будь-яким користувачем свого онлайн-продукту, що народжує плагіат та «піратство», із чим і призначено боротися геоблокування.
Онлайн-ринок
Поговоримо про матеріальний бік питання. Товарно-грошові відносини, вільний медіа-ринок, його активні представники використовують геоблок, що був введений задля покращення становища інтелектуальної власності митця, як політику «цінової дискримінації» для користувачів. Яким чином? «Маркетингова пастка» народжується після того, як декілька заблокованих регіонів не мають можливості придбати товар на Amazon чи, скажімо, оформити підписку на Netflix або переглянути там конкретний серіал, заблокований на цій території. Користувачеві трапляється на очі це спливаюче вікно, що повідомляє про «невідповідне» географічне положення. Рішенням проблеми є перехід на місцевий сервіс, який переманює регіонального користувача. Місцевий сервіс встановлює власні ціни, що є вищими за ті, які встановлені на міжнародному ринку. Наприклад, країни Близького Сходу платитимуть за підписку на HBO більше, ніж глядачі США або Канади. Тут ми й бачимо тенденцію розвитку багатьох корпорацій, народжених задля поширення контенту, але, звичайно ж, за своїми цінами.
Чи справедливо це? — етичне питання, що порушує й всесвітній антиглобалістичний рух. Відповідь на питання у будь-якому випадку є суб’єктивною, все залежатиме від того, із якою країною у цій «економічній вертикалі», що стала наслідком глобалізації, себе асоціювати.
Розмова про глобалістичні процеси, політику «цінової дискримінації» за географічним (територіальним) принципом нагадала мені один історичний приклад — освоєння греками у 8 — наприкінці 6 століття до нашої ери Північного Причорномор’я — Велика грецька колонізація. Унаслідок сформувалися й три гілки влади, й рабовласницькі республіки. Грецькі міста-держави, сформовані через перенаселення Землі, були економічно та політично децентралізовані. Так само, як і сучасні країни, ми ж не маємо єдиний економічний та політичний центр, що керує усіма. Це до того, що ринок був спільний, але здебільшого регіональний, тому місцеві торговці встановлювали «трендові» ціни на свої товари, що дуже часто відрізнялися від спільних.
Порівняння цього невеличкого екскурсу в історію із сучасним явищем блокування чогось, що спочатку планувалося як вільний простір, демонструє необхідність правил та кордонів етичних, фінансових й політичних. Без них у сучасному глобалізованому світі ніхто не матиме можливості розвивати свій талант, модернізувати професійні й емоційні навички та все ж таки монетизувати працю.