Пам’яті Аліни Ламах

23 квітня пішла з життя художниця Аліна Ламах. Роки життя 1925–2020.

Аліну Миколаївну знають перш за все як дружину художника Валерія Ламаха, одного з головних українських монументалістів, співавтора знакових мозаїчних панно Києва та інтер’єру Київського річкового вокзалу, ключової постаті покоління шістдесятників. А також автора «Книги Схем» — opus magnum українського неофіційного мистецтва, колосальної за об’ємом текстів та ілюстрацій-схем, присвячених авторській філософській системі аналізу світової культури. За життя Ламах не планував і не сподівався опублікувати її, залишилися рукописи. Упродовж понад 30-ти років після смерті Валерія Ламаха у 1981-му році Аліна Миколаївна займається упорядкуванням, розшифровкою, передруком, редактурою та підготовкої до публікації текстів «Книги Схем». Згодом до роботи над виданням долучилася мистецтвознавиця Людмила Лисенко.

Зрештою, в 2011 році побачила світ електронна версія «Книги Схем», в 2015 — перша редакція друкованого варіанту, за підтримки видавництва «Дух і Літера». Зовсім нещодавно, на початку 2020 року, вийшла виправлена і доповнена версія двотомнику, яка включає усі оригінальні тексти та ілюстрації.

Аліна Миколаївна мешкала з донькою, художницею Людмилою Ламах, і вела абсолютно непублічне, аскетичне життя. Збереження архіву чоловіка, здається, було її головною місією. Причину скрупульозної відданості цій місії я вбачаю значно більш складною, аніж потреба віддати данину пам’яті чоловіка. Аліна Миколаївна дійсно розуміла велич та унікальність розробок Валерія Ламаха, але також і значення цього архіву поза власне фігурою його автора, розуміла масштаб незворотної втрати для культуру в разі незбереження цього спадку. Я переконана, що час для повноцінного сприйняття «Книги Схем» іще не прийшов. Не відпрацьований необхідний методологічний апарат, не сформований контекст. Вибудовувати це все не буде просто і швидко. Але знаємо, що час та труднощі не зупинила а ні Валерія, ані Аліну Ламахів від доведення своєї роботи до фіналу. Не продовжити їхню справу неприпустимо. 

Аліна Ламах мала і власну художню практику. Вона працювала з гобеленом: складною, кропіткою, витонченою технікою, рідкісною і в радянські роки, і, особливо, нині. Навчалася у Ворошиловградському державному художньому училищі, де знайомиться з Валерієм Ламахом. 1954 року закінчила Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва. Протягом майже 30 років (1954–81) мала постійну роботу в якості художниці декоративних тканин на Дарницькому шовковому комбінаті. На власну художню практику в майстерні лишалася незначна частина вільного часу. Поза тим, Аліна Ламах регулярно брала участь у виставках, подорожувала, брала участь в пленерах, лишила багато пейзажів та замальовок в різних графічних техніках та живописі. З 1978 р. вона була членкинею Спілки художників. У 1996 та 2000 роках вона мала дві камерні персональні виставки. 

У майстерні Аліни Ламах залишилося багато ескізів та підготовчих рисунків до нереалізованих гобеленів, які я мала щастя побачити. Живий контакт з цими рисунками значно ускладнює перше враження від їхнього декоративного характеру. Поза очевидним високим технічним рівнем виконання, тонким володінням рисунком. Нюансованою колористичною схемою, ці роботи демонструють безумовне розуміння авторкою концептуального виміру флорального орнаменту та можливостей оптичного ефекту від взаємодії візуального образу з архітектурним простором, частиною якого належало стати майбутнім гобеленам. Робота над цими рисунками і текстилями у 1980-90-ті проходила паралельно роботі над редакцією «Книги Схем», яка була по суті також частиною її практики, і це слід ураховувати.  Ці речі необхідно експонувати, репродукувати. Доповнювати, ускладнювати наше бачення історії мистецтва минулого сторіччя.

Маю надію, що мистецтво Аліни Ламах отримає своїх дослідників, свою аудиторію. Що її ім’я, її спадок не загубляться у вирі ентропії, яка набуває дедалі більших обертів.