Підтримати

Чому варто прочитати книгу Діани Клочко «65 українських шедеврів. Визнані й неявні»

Як ми поглиблюємо знання про мистецтво? Читаємо в інтернеті, ходимо по музеях, відвідуємо лекції, спілкуємося. Але систематизація набутої інформації відбувається за рахунок книжок. Неможливо цікавитися мистецтвом і хоча би час від часу не читати про нього серйозні видання. У випадку з українським мистецтвом ми опиняємося у дивній ситуації: є масив радянської літератури, натомість видання сучасної України — переважно інформаційні: дослідження, альбоми про певні явища (килими, писанки) та художників.

Майже не розвинутий жанр мистецтвознавчих есеїв. Тих текстів, які допомагають нам зрозуміти мистецтво як процес, як невід’ємну частину соціального та історичного розвитку.  Тож книга «65 українських шедеврів. Визнані й неявні», яку видавництво ArtHuss презентувало на цьогорічному Книжковому Арсеналі,  — сама по собі шедевр свого напрямку.

рецензия.jpg

Книга складається з п`яти розділів: «Згадати міф», «Серед своїх», «Французький слід», «Візіонери ідей», «Тонкий штрих».

У розділі «Французький слід», наприклад, представлені есеї про художників, які або зазнали у своїй творчості впливу французького мистецтва (Марія Башкірцева, Микола Глущенко), або творили у напрямках, характерних для французьких митців (Юрій Єгоров а-ля Поль Сезанн).

Розділ «Візіонери ідей» — про авангардистів: можна, зокрема, побачити, ранній (1902 рік) етюд Василя Кандинського, який зберігається в Одеському художньому музеї; одну з двох наявних в Україні картин Казимира Малевича (з Пархомівського художнього музею імені Панаса Луньова); раритетні ескізи костюмів від Олександри Екстер, Вадима Меллера, Олександра Хвостенка-Хвостова з Музею театрального, музичного та кіномистецтва України.

Шедеври, представлені у книзі, підібрані авторкою з 14 українських музеїв та 8 приватних колекцій. Деякі з творів, які і зазначено у назві, визнані й відомі, як от автопортрети Федіра Кричевського і Тетяни Яблонської, скульптури Пінзеля, графіка трьох Георгіїв — Нарбута, Гавриленка, Якутовича, але більшість стане відкриттям і для знавців українського мистецтва.

Чого, наприклад, варта робота «Пресвята Богородиця» Леся Лозовського — учня Георгія Нарбута і Михайла Бойчука; талановитого юнака, який трагічно загинув у віці 22 років. Або автопортрети Зінаїди Серебрякової, чия творчість вписується в українське мистецтво. Або робота Зої Лерман «Батьківство» — немовля тримає на руках не мати, що традиційно для радянського дискурсу, а батько. Або графічний портрет Василя Стуса авторства Віктора Зарецького. Відзначити окремо можна кожний твір — на те вони й шедеври.

Що робить цю книгу унікальною? Вписування українських творів у світовий контекст. Можна подивуватися роботі видавництва, адже ілюстрації ретельно підібрані. Тільки гортаючи цю книгу, вже можна візуально прослідкувати наратив.

Як це написано? Діана Клочко — мистецтвознавиця і лекторка з 20-річним стажем. Вона звикла розповідати людям про мистецтво, що і позитивно позначилося на текстах. Стиль викладу матеріалу жвавий, ємний; з цікавинками, які розширюють уявлення про мистецтво зокрема і українську історію загалом. Наприклад, на картині Герасима Головкова «Ставок у парку» (1905 рік) можна побачити маєток Сергія Панкеєва. Панкеєв, представник однієї з найзаможніших родин Одещини, з 1910 року консультувався у Зигмунда Фрейда. Панкеєв — пацієнт, відомий як «Людина-вовк»; це про нього Фройд написав «З історії одного дитячого неврозу».

Важливо, що книга не зависла у часі — відчувається, що вона написана (і, відповідно, потрібна) тут і зараз. Пишучи про ікону Святого Георгія, авторка згадує «Небесну Сотню». В есеї про скульптуру «Король і блазень» Ольги Рапай-Маркіш пише про «актуальну політичну гру».

Огляд шедеврів закінчується роботою 1990 року. Часовий проміжок створення згаданих у книзі творів мистецтва — від давніх-давен до моменту здобуття Україною незалежності. Діана Клочко і не приховує, що наступна книга була би присвячена шедеврів, створеним з 1991 року і до сьогодення. Тож побажаймо їй успіху у цій справі: адже, перегортаючи останню сторінку «65 українських шедеврів. Визнані й неявні», розумієш, що подібні книги — один із тих факторів, які ставлять українське мистецтво на рівні зі світовим.