2018 рік. Інтерв’ю Анастасії Леонової, кураторки, дослідниці й історикині мистецтва з засновником UPHA Мішею Педаном, що увійшло до видання. Публікується вперше.
Як і коли все починалося та які були передумови для створення UPHA?
Все почалося з Юри Салабая, який у 2008 році отримав річну стипендію на навчання у фотографічній школі (Kulturama — прим. ред.) у Стокгольмі, де я викладаю. В останній момент мені повідомили, що я можу обрати одного фотографа для цієї стипендії. І, щоб не відкладати на наступний рік, я мав встигнути представити стипендіата за тиждень. Кандидата я вирішив шукати в інтернеті, зрештою знайшов український сайт (photosight.ua, сайт припинив свою роботу у 2016 році — прим. ред.), де немолоді автори виставляли котиків і оголених дівчат у снігу, але там також публікувалася молодь, яка намагалася працювати з сучасною фотографією.
Щоб привернути увагу до проблеми, потрібно влаштувати скандал, що я і зробив: зареєструвався на цьому сайті й оголосив конкурс для молодих фотографів. Звичайно, мене зустріли вигуками на кшталт «А хто ти такий і що тут робиш?». Оголошений мною проєкт називався «20м» — за умовами конкурсу, знімання обмежувалося територією однієї кімнати, а призом був фотоальбом.
Упродовж тижня на сайті молодь активно викладала фотографії. Було багато хороших картинок, але фотографії Юри Салабая, який публікувався під псевдонімом «44», вочевидь, були найкращими. Я йому подзвонив і кажу: «Альбом лежить у мене, можу його надіслати, або можеш приїхати у Швецію на рік навчання». Він, звичайно, обрав Швецію.
Ввечері я оголосив, що переможцем став Юрій. Усі погодилися, хоч і обурилися, коли дізналися, що справжнім призом було навчання. З цього сайту я пішов, Юра приїхав і почав вчитися у Швеції, а метод скандалу в межах сайту я залишив на майбутнє. Майбутнє не змусило чекати: через кілька років я опинився на сайті Національної спілки фотохудожників України (НСФХУ).
Виявилося, колись мене прийняли туди як почесного члена за якісь мої уявні заслуги ще в Радянському Союзі. Зайшов, дивлюся — там ті самі фотографії й та сама молодь, яка відчайдушно намагається щось робити. За відпрацьованим сценарієм я розкрутив скандал, що довго тривав із криками та зойками «Ти не фотограф!». А коли точка кипіння сягнула максимуму — я запропонував тодішньому голові Спілки (НСФХУ — прим. ред.) зробити виставку під назвою, ще досить радянською, «Два погляди на українську фотографію».
![скріншот з відео](https://supportyourart.com/cdn/uploads/2021/03/3-5.jpg)
Скрін з відео відкриття виставки «Два погляди на українську фотографію». Зліва — представник НСФХУ Вадим Козловський, справа — засновник UPHA Міша Педан, «Гайдай студія», Київ, 2010 рік
Тут усе зрозуміло: дві структури — два погляди. Я прекрасно розумію, як працюють усі ці структури й логіку їхнього мислення. У 1987 році нам вдалося обдурити обком комсомолу, КДБ, чи важко після цього провести Спiлку? Без докорів сумління я запропонував зробити цю виставку зусиллями двох кураторів — один мусив бути від Спiлки, а іншим куратором був я.
Обравши дві групи фотографів, я надав повну свободу учасникам у створенні проєктів для виставки — це були група «Шило» і група львівсько-київських фотографів. Усе йшло за планом. Але за день до відкриття виставки я прилітаю до Києва, мене зустрічають колеги й кажуть, що приміщення, яке повинна була надати Спілка, відкололося. На наші пошуки оперативно відреагували Віктор Марущенко (галерея «Ра») та Ігор Гайдай («Гайдай студія»).
Ми поділили виставку на дві частини, у кожному просторі була одна стіна наша, одна їхня. Спілка зробила саме так, як я й розраховував. Навколо експозицій виставок розгорнулася широка дискусія. Було все: крики, зойки, поцілунки, бійки, самогон, горілка та коньяк. Усе змішалося — і душа й тіло, але загального консенсусу та точок дотику в розумінні сучасної фотографії ми не знайшли. Я розумів, що це шанс щось змінити, не докладаючи особливих зусиль. Мені стало шкода втрачати такий шанс, оскільки ажіотаж та активність були очевидними.
Через пів року я повернувся до Києва, попередньо почавши обговорення ідеї створення певної структури Української фотографічної альтернативи (UPHA). Хотілося зібрати молодих фотографів, створити необхідну платформу з можливістю спілкуватися та робити спільні проєкти.
Формуючи групу, ми долучали як художників, так і кураторів, журналістів, теоретиків. Оскільки ніяких членських внесків, квитків і серйозних рішень щодо зарахування ми вирішили не вводити, кожен, у кого був гідний уваги фотографічний проєкт міг увійти до UPHA.
Під час Міжнародного фестивалю ломографії в Україні LOMOFEST (Київ, 2011), ми оголосили про заснування UPHA. Після цього зробили кілька спроб зареєструвати й легалізувати організацію, але досі цього не зробили. Тож UPHA залишається інтернет-платформою та каталізатором на доволі туманному рівні.
Початкові плани виправдалися?
Все спрацювало саме так, як я собі й уявляв. Є теорія одного з Нобелівських лауреатів, яка полягає в тому, що для серйозних змін потрібні не великі механізми, а серія поштовхів. За ці роки кількість молодих авторів та авторок, які вже гідно представляють себе в міжнародному контексті, отримують призи й роблять сильні виставки, просто зашкалює. Ефект дуже серйозний. Не можна сказати, що все завдяки UPHA. Але, з іншого боку, без UPHA ці всі процеси, імовірніше, зайняли б у 3-4 рази більше часу.
Тобто UPHA створює сприятливий клімат і мотивацію для розвитку фотографів?
Це платформа, яка є каталізатором зміни фотографічного життя в Україні. Перше питання, яке я собі поставив — в якому сенсі альтернатива? Це не альтернатива фотоклубам, НСФХУ — це абсолютно безглуздий спадок радянських організацій. Альтернативою в нашому випадку було інакше мислення.
Як зараз (2018 рік — прим. ред.) проходять рішення про зарахування нових членів до організації? Це вирішують регіональні координатори або весь колектив?
Колективні рішення ухвалюються лише у випадках конфлікту. Якщо хтось хоче вступити до UPHA і пише мені — я направляю його до координатора регіону, в якому працює фотограф. Моєю відповідальністю в групі є міжнародні відносини. Жодних суперечок через зарахування нових учасників не було. Щоб увійти до складу UPHA, важливо мати потужний фотографічний проєкт.
Скільки сьогодні учасників у групі?
Сторінка на Facebook каже, що 200. Ми намагалися зробити сайт, але ним ніхто не займався. З одного боку — погано, що в нас немає серйозної презентації UPHA, а з іншого — ми ніби є, але про нас ніхто до ладу не знає. Це дає нам деяку свободу.
Що потрібно UPHA сьогодні, щоби розвиватися й продовжувати виконувати свої функції?
Я не очікую бурхливої активності фотографів, активнішими мають бути куратори. Це неоціненний матеріал, до якого мають доступ одиниці. Українська фотографія дуже високого рівня, просто сьогодні вона потребує грамотної репрезентації.
![Розвороти книжки «UPHA Made in Ukraine»](https://supportyourart.com/cdn/uploads/2021/03/1.gif)
Розвороти книжки UPHA Made in Ukraine
Видання UPHA Made in Ukraine можна передплатити за спеціальною ціною до 10 квітня 2021 року за посиланням https://booksha.com/