«Життя мало мене чи зламати, чи зробити художником — зробило художником». Про роботу з архівами Віктора Зарецького

Характерні ознаки робіт кожного з десятиріч 

Починаючи з десятиліття 1940-х, діяльність Віктора Зарецького, незважаючи на всі умови та обмеження, не припиняється протягом усього життя. Кожен період має свої особливі риси, що визначають характер та настрій робіт, а деколи їхній жанр. 

1940-ві та 1950-ті

Академічний період 1940-х, 1950-х років залишився у спогадах Віктора Зарецького як період відданої роботи в академії мистецтв, за межі якої студент міг не виходити місяцями, а спати нерідко доводилось майже на підлозі: «Спати не було де. Батьки могли вислати 30 крб. Буханець хліба коштував 10 крб. До холодів тинявся на горищі інституту», — згадує Віктор в одному зі своїх щоденникових [notes title=”записів” description=”Віктор Зарецький. З сірого зошита // Київ. – 1992. – №1. – С. 158 – 167.”]. В архіві цей час фіксується як «творча лабораторія» — період, що залишиться відомий численною кількістю технічних замальовок, відпрацювань і тренувань «руки». Переважно серед них студійні ескізи тіл, бюстів, рук, ніг.

Період «монументального»

Десятиріччя 1960-х років було найважчим періодом для вже на той час подружжя Горської-Зарецького. Тоді почалася робота над Краснодонським меморіалом і тоді ж Алла Горська й Віктор Зарецький підписали відомий «Лист-протест 139», за що згодом під загрозою знищення опинилася не лише мозаїка в Краснодоні, але й життя художників. 

Нові можливості для Віктора Зарецького відкриваються саме з початком виконання монументальних робіт. І хто знає, як інакше склалося б його життя, якби не його дружина Алла Горська, адже наполеглива ініціатива розпочати діяльність в монументальному була саме з її боку. Замовлення монументального вимагали значного включення в кожну деталь процесу. Фундаментальна праця по 12 годин на день. В умовах надзвичайної спеки й постійного пилу працювали: Віктор Зарецький, Алла Горська та Григорій Синиця. Вони втрьох були відомі як команда художників-монументалістів, можна сказати — бригада. Іноді залучали інших колег до часткової роботи на об’єктах. Виключно знаковим для всієї творчості Віктора був 1966 рік. Саме тоді він вперше створює архетипічний образ птаха під час виконання мозаїки «Коштовність» на замовлення ювелірної крамниці в Донецьку. Відтоді птах в роботах Зарецького став знаковим й майже емблемізуючим символом, а сам художник — головним ініціатором творчих ідей в команді монументалістів. 

Проте головною роботою групи була мозаїка «Прапор перемоги» в Краснодонському меморіалі «Молода гвардія». До її реалізації були частково залучені інші художники — Борис Плаксій та Анатолій Лимарєв. У 1968 році, коли замовлення було прийняте, всі були свідомі сюжету і популярності роману «Молода гвардія» Олександра Фадєєва, мотиву якого слідував сюжет меморіалу. Це історія підлітків, які мусили піднятися проти вермахту. Звичайно, що сюжет панно, як і образи дітей, були ідеологічно навантаженими для сприйняття елементами. Зі свого боку мозаїка партійно передбачалась як засіб пропаганди — тим гострішими були суперечки, догани й, зрештою, конфлікт під час виконання: «…Батьки були виснажені, на межі нервового зриву. Була спроба оголосити конкурс та відібрати у них роботу, а також визнати її невідповідною якимось вимогам та збити», — зі спогадів сина Олексія [notes title=”Зарецького” description=”Зарецький О. Художник Віктор Зарецький. Пошуки коріння. Листи, нариси, спогади, статті / Олексій Зарецький. – Київ, 2009. С. 129″]. Нарешті в 1970 році мозаїчне панно «Прапор перемоги» було завершене. Але ціна роботи була невимовно непропорційною… Досі залишаються без відома деталі, які стояли за вбивством Алли Горської в 1970 році. З впевненістю відомо лише природу рішення, що було випущене з ідеологічного відділу ЦК [notes title=”КПУ” description=”Там само. С. 127″].

Втім, художники не йшли на навмисне загравання з владою. При роботі з обкомом партії всі усвідомлювали необхідність демонструвати готовність йти з владою на поступки, працювати на службу мистецтву ідеології державності. Ба більше — Віктор розумів свою роботу на ідею духовної сили «народного», а точніше «народності», й тлумачив це для себе особисто, знаходячи навіть власний інтерес та натхнення. 

Сама ідея сюжету й форми мозаїки «Прапор перемоги» не була, як це здається, викликом радянській ідеології. Однак проти своєї ж волі Віктор Зарецький та Алла Горська вже були відомі як потенційна загроза радянській системі. Ніби ланцюг, чутки і події, трапившись одного разу, розгорталися безупинно вперед й за ними закріплювався образ «революціонерів»: «А про нас ходила легенда, що ми антирадянщики. Тому від нас чекали, що ми на цій роботі хочемо підірвати радянську [notes title=”владу” description=”Там само. С. 67″]».

1970-ті

Після смерті Алли, десятиріччя 1970-х років Віктор Зарецький майже постійно працював. Він навмисно завантажиив себе роботою й постійним спілкуванням. В плані було декілька монументальних замовлень на оформлення генеральних консульств та драмтеатрів. Архів ескізів й «творчої лабораторії» цього періоду життя художника означений здебільшого портретами друзів та знайомих. 

1980-ті

Архів 1980-х років налічує особливо багато пейзажів, а також ескізів з «Еротичної серії». Численні оголені фігури жінок, їхні портрети демонструють появу в творчості Віктора Зарецького мотивів стилю сецесіону, а ламана чеканність лінії заміщується плавно звивистими начерками. Першою його роботою, що співвідноситься з напрямом сецесії, був портрет Раїси Недашківської. Його свого часу прийняли на виставку з нарочитою відразою та поблажливістю, експонувавши в найвіддаленішому закутку виставкової зали. Діти та жінки з домінуючим характером декоративності стилю віденського сецесіону, а особливо Густава Клімта, становлять більшість всіх робіт 1980-х. 

Про архівну роботу

Робота з архівом передбачає роботу з фрагментами пам’яті, що тобі не належать. У ситуації прямого втручання ти повсякчас ризикуєш, і намагання не нашкодити чи то хибним датуванням, чи то невірною архівацією й внесенням «артефактів» відсутнього смислу слугує постійним навігатором роботи. Але в сучасності завдання ускладнюється. Аби полегшити роботу з архівом в майбутньому, окрім датування, фіксації, впорядкування у фізичному просторі, також обов’язковою частиною є створення цифрового аналогу фізичного архіву. Його наявність та зручність доступу дозволяють мінімізувати фізичний контакт з роботами при перегляді колекціонерами, організації виставки сім’єю чи для дослідницької роботи.

Наразі всі роботи художників в процесі фотографування, датування та інвентаризації для збереження їх онлайн-репродукцій на хмарному сховищі. Найповніший дотепер онлайн-архів робіт Віктора Зарецького та Алли Горської з родини художника буде доступний з метою дослідження за запитом.

Над архівом працюють Олена Зарецька й Анна Морозова за підтримки галереї The Naked Room.