Виставка відкрилась, але тільки для маленького кола організаторів та декількох місцевих фотографів, зараз її можна побачити у віртуальному турі. Куратор виставки — Даріус Вайчекаускас, співкуратор — Сергій Лебединський.
Це перша ретроспективна виставка Олександра Чекменьова «Забута Земля», яка охоплює період від початку 90-х до 2020 року та показує чотири знакових проєкти автора. Назва виставки апелює як до історії та сучасної ситуації на Донбасі, так і до країни в цілому, бо акцентує свою увагу на вже забутому періоді соціально-політичних трансформацій та на маргінес суспільства.
Виставковий простір умовно поділений на чотири зони, в яких представлено роботи різного періоду. При вході до залу — робота «Піонер» (1994), яка вже формує певні очікування від експозиції. На фотографії молодий хлопець в брудному, порваному одязі позує на камеру, салютуючи. Його обличчя серйозне, а очі дивляться в далечінь. Контраст між рішучим тілом та його одягом візуалізує ситуацію 90-х: крах системи, де впевненість лише у запрограмованих діях з минулого, а сучасна система ще не адаптувалась і не сформувала нову форму існування.
![Олександр Чекменьов, “Торецьк. Донецька область ”, 2000 р., із серії Донбас (1994–2011 рр.)](https://supportyourart.com/cdn/uploads/2020/12/alexander-chekmenev.torez_.-dontesk-region-2000-from-donbass-series-1994-2011-1.jpg)
«Торецьк. Донецька область», 2000, із серії Донбас (1994–2011 рр.).
Центральний зал — роботи періоду 90-х та початку 2000-х років з Донецьку та Луганську. Занурення в атмосферу відбувається за допомогою великих робіт розміром 100х150 сантиметрів — вони ніби утворюють фізичну присутність в зафіксованих ситуаціях. Опиняєшся зовсім поруч з героями фотографій та відчуваєш кожну історію, розглядаєш деталі, які доповнюють сюжет та поглиблюють присутність. Найбільша робота в залі — полотно розміром 3х6 метрів. На ній зображена жінка, яка шукає метал серед сміття, поміж вугільних териконів. Втомлене обличчя, погляд відведений від камери, руки схрещені на держаку лопати, а за її спиною гори сміттєзвалища.
Незважаючи на розмір, ця робота не перекриває інші, не забирає всю увагу глядача, а навпаки — створює відповідне середовище, передаючи стан 90-х, коли більшість людей опинились загубленими серед нового, зазвичай абсолютно непривабливого, коли очі втрачають сподівання та набувають ознак втоми. Чорно-біле полотно підкреслює контраст ситуації та надає простір для розглядання деталей, а кожен крок глядача наближає його до події, але водночас чим ближче знаходишся до роботи, тим більше абсурдності вона набуває з ефектом розфокусу. Кураторська робота з розмірами полотен підкреслює дистанцію між подіями минулого і надає можливість відчути причетність до них. Цей зал потребує часу та тривалого споглядання, адже експозиція побудована за принципами залу класичного музею, де великі полотна художників поглинають глядача.
![Олександр Чекменьов, "Сауна", 1994 р.](https://supportyourart.com/cdn/uploads/2020/12/alexander-chekmenev.sauna-1994-from-bl-ack-white-luhansk-series-1992-1997-1.jpg)
«Сауна», 1994
Навколо центрального залу три відгалуження — менші кімнати. В одній розміщені роботи серії «Паспорт»: 19 фотографій, які знову повертають нас до періоду 90-х років, але пропонують погляд з іншої сторони. В 1994 році Олександр знімав для соціального центру Луганська портрети на паспорт людей похилого віку чи тих, хто не міг дістатись самостійно до фотоательє. Автор фіксував більше, ніж лише портрети — це і забуте життя цих людей, умови їх існування, бідність та втрачені сподівання на будь-які зміни. Паспорт як знак переходу держави до нового статусу та нових можливостей, але в портретах цієї серії зображений біль минулого та пережитого досвіду.
В другому відгалуженні, за центральним залом, представлені фотографії з серії «Лілії» (1999) — це чорно-білі портрети пацієнтів психіатричної лікарні. Проєкт привертає увагу до людей, які опинились на маргінесі соціального життя. Пластмасова квітка у формі лілії провокує героїв проєкту до емоцій, тим самим викликаючи у глядача симпатію та приязне ставлення до них.
![Олександр Чекменьов, "Нічне кафе", 1994](https://supportyourart.com/cdn/uploads/2020/12/ni-lugansk-90e-49-scaled.jpg)
«Нічне кафе», 1994
В останньому залі розміщений актуальний проєкт «Видалені», над яким Олександр працює вже три роки. Кольорові портрети відсилають до класичного живопису, де на темному, майже чорному тлі, спалахом підсвічені портрети людей з вулиці. Фотографії тих, хто за різних причин набув статусу «безхатченко». Роботи оформлені в рами під склом, легкий рефлекс світла відбиває паралельну реальність в залі, а до фотографії додаються зображення глядача. З одного боку, створюючи ефект присутності, з іншого — створюючи візуальний бар’єр сприйняття портрету. Але залежно від кута споглядання, відкриваються нові деталі кожного обличчя, так само як і в реальному житті.
Роботи Олександра Чекменьова вписуються в історичну канву литовської фотографії, яку заведено вважати прикладом гуманістичної фотографії. Портрети Олександра з першого погляду шокують, викликають сильні емоції, інколи відштовхують, але вони завжди про людей: справжніх, щирих, таких, якими вони є насправді. Історії без прикрас, але історії, які автор показує з розумінням, терпінням та повагою. Фотографії Чекменьова — це теж гуманістичний напрямок, але інший рівень. Рівень, коли цензура вже не може втрутитись в процес, і відкриваються нові грані життя, де є не лише позитивні історії.
У зв’язку з карантином наразі виставка буде продовжена до 10 січня 2021.
Також є можливість побачити її у віртуальному турі.