Під напругою

Зміни відбулися раптово, вони торкнулися практично всіх сфер діяльності: інший спосіб комунікації, інше місце. В якомусь сенсі ми всі перетворились зі свідків на учасників, у нас новий спосіб життя, ми стали уважними та відповідальними.

Велике місто зазнало великих змін: вулиці стали напівпорожні, концентрація шуму і хаосу значно знизилась, зникла динаміка. Це нелегкий час для мистецького середовища: галереї і арт-центри тимчасово припинили свою роботу. У контексті виробництва і репрезентації мистецтва в умовах онлайн актуалізується питання про те, як ми сприймаємо мистецтво в цілому та як воно співіснує з простором. Цей текст — кілька заміток про роботу Тимофія Максименко High Voltage, яку автор представив на Премії PinchukArtCentre 2020. Нагадую, що 10 квітня мав відбутися завершальний аудіоперформанс, організований художником, але, на жаль, через карантин, усі заходи скасовані.

Робота Тимофія Максименко вже згадувалася в декількох оглядових і критичних текстах до виставки номінантів Премії PinchukArtCentre 2020. Про проєкт писала Тетяна Кочубинська та Костянтин Дорошенко.

Але зараз, на мою думку, робота заслуговує на окрему увагу — вона служить нагадуванням про недавній стан великого міста, про його тимчасово втрачений ритм.

Проєкт Тимофія — це серія міських партисипативних аудіоперформансів. Співпрацюючи з чотирма електронними музикантами, він створив серію подій, що проходила в різних районах Києва (Оболонь, Шулявка, Бессарабка). Це були імпровізації, засновані на звуках міських комунікацій: шумах електрощитових, витяжок, каналізацій, до яких монтувався мікрофон, а звук передавався безпосередньо в апаратуру музикантів. Кожен відвідувач перформансу отримував бездротові навушники, через які транслювався живий звук.

У своїй художній практиці Тимофій Максименко досліджує місто: його рух, шуми і звуки. У цьому проєкті шум є інструментом, за допомогою якого автор вибудовує діалог між людиною і містом. Тема комунікації для Максименко не випадкова — це один з основних елементів, з яким працює художник.

Я та ще кілька людей допомагали художнику в технічній реалізації роботи. Це був тривалий процес зі своїми труднощами. Перед кожним заходом ми обов’язково проводили тест з виконавцями, перевіряли апаратуру і підключення, споруджували столик для приладів, іноді навіть ставили сценічне освітлення.

Якщо бути об’єктивним, проєкт не мав можливості привернути увагу великої кількості аудиторії, він від початку був камерним. Ця обставина визначена специфікою роботи — її виходом за галерейний простір. А кількість людей, які могли б безпосередньо бути присутніми на перформансах, була обмежена технічними можливостями — до 60 осіб для кожної події.

Варто сказати, що High Voltage досить незвичайний приклад колаборації — Тимофій дав повну свободу в роботі зі звуком для музикантів, дозволивши їм створити власний твір всередині свого проєкту. По суті він просто створив рамку, в якій музиканти отримали можливість для висловлювання, проте це все було підпорядковано одній загальній ідеї і темі. У проєкті встигли взяти участь музиканти Андрій Кириченко, Станіслав Толкачов і Friedensreich.

Для проєктів такого характеру репрезентація — питання досить складне та неоднозначне. Це не одна з тих робіт де головне лише в ідеї. Тут процес та реалізація швидше виходять на перший план. Музична імпровізація, яку створює виконавець, тісно пов’язана з місцем, адже кожен шум по-своєму унікальний, а локації кожен раз відрізнялися між собою за атмосферою і навколишнім середовищем. Бути присутнім на перформансі в міському просторі й слухати документацію в галереї — це різні підходи до сприйняття.

Робота Тимофія була представлена як аудіодокументація на п’ятому поверсі арт-центру, в одному з останніх залів. В експозиції була представлена і карта міста, з нанесеними на неї локаціями проведення подій. В умовах об’ємної експозиції виставки номінантів на Премію PinchukArtCentre 2020 року, а також при великій кількості відеоробіт, складно охопити увагою все, часто доводиться складати враження, маючи тільки частину від цілого. Аудіоперформанси (близько 45 хвилин кожен), документацію яких можна було почути в навушниках, мали свою власну драматургію, розвиток у часі — мені здається, ця обставина створює складності перед слухачем. Важко сконцентруватися на звуці потрібну кількість часу, тому робота могла сприйматися як набір шумів і не «чіпляти», особливо в режимі швидкого перегляду, який є звичним явищем для великих виставок. Можливо, ця обставина знизила інтерес до роботи в контексті Премії, але це досить природно для проєктів, що потребують партисипації поза межами інституції.

10 квітня мав відбутися останній аудіоперформанс в районі Позняків. Виконавцем мав бути Synthkey — Сергій Сінтскій.

Місто продовжує спати, але це означає що у багатьох з’явився вільний час. У вас є можливість прослухати аудіодокументацію з перформансів за посиланням. Звичайно, це лише частина роботи. Особисто мені сподобався сет Андрія Кириченка з події 05.03, він здається мені найцікавішим через свою внутрішню структуру.