«Кожен музей — це його колекція»: про другий етап експедиції «Музей відкрито на ремонт»

Другий етап нашої експедиції «Музей відкрито на ремонт» (про перший читайте тут — прим. ред.) розпочався у Кмитові. Попри те, що Кмитівський музей не подавався на участь у проєкті, ми завітали туди, щоб передати подарунки для дитячої кімнати та прослідкувати за ходом реставрації живопису, кошти на яку ми зібрали минулого року. Прикро було бачити, що сьогодні музей перетворився на виставковий простір для випадкових проєктів, жоден з яких не має ніякого стосунку до музею. Езотеричний живопис, відеоінсталяція за трипільськими мотивами, графіка, фото — все це абсолютно різні експозиції, котрі одночасно демонструються та займають більшу частину простору і музейного ресурсу. 

Кожен музей це, насамперед — його колекція. Колекція — те, що визначає діяльність музею. Наукова, виставкова, освітня — це напрямки роботи музею з його колекцією. І якщо кмитівська колекція, з різних причин, не подобається регіональним депутатам та/або керівництву музею — це не дозволяє її ігнорувати. Хоча б тому, що в Україні діє Закон України «Про музеї та музейну справу», і там ідеться про те, що «музей — науково-дослідний та культурно-освітній заклад, створений для вивчення, збереження, використання та популяризації музейних предметів та музейних колекцій з науковою та освітньою метою, залучення громадян до надбань національної та світової культурної спадщини». В медійному просторі Кмитівський музей став видимим завдяки проєкту «Жести ставлення» (про це свідчить кількість публікацій в українських та міжнародних медіа), також відтоді він став цікавим для митців та мисткинь, котрі хочуть там показати свою творчість. А представники органів місцевого самоврядування та керівництво музею тепер хочуть зробити там виставковий простір, галерею, артцентр, тощо. Забуваючи, на жаль, про суть роботи музею. 

Баранівський історико-краєзнавчий народний музей

В Баранівці нас давно вабила музеєм порцеляни, це — структурний підрозділ історико-краєзнавчого музею. Його заснували у 1952 році до 150-річчя заснування заводу. Спочатку музей знаходився на території самого підприємства, а в 1990 році побудували окреме спеціальне приміщення. 

Раніше на кожному порцеляновому заводі був свій музей або музейна кімната. Коли занепали заводи — пропали і музеї. А баранівський зберігся! Ще й з оригінальною експозицією, зробленою художниками(цями) заводу. В першій залі музею йдеться про технології порцелянового виробництва, найдавніші зразки продукції та про найвідоміші — чайний сервіз для Леніна, що виготовили тут в 1922 році, сервіз «Бутон» Дмитра Гоча, 1950 року, що на десятиліття став візитівкою Баранівського порцелянового заводу. 

Основна зала — це безмежжя скляних вітрин із чашками, чайниками, сервізами, вазами, які можна роздивлятися цілу вічність. У Баранівці створено потужну ОТГ (23 села і одне селище), котра хвацько узялася за стратегію розвитку. Однак культурну галузь там недостатньо пропрацювана, та і музею не приділили увагу. Ми і собі запропонували акцентувати на тому, що баранівський музей це єдиний видимий музей порцелянового підприємства, і може стати осередком вивчення та репрезентації історії порцелянового виробництва в Україні. Драматичної історії занепаду галузі, котра давно вже потребує артикулювання.

Музей пропаганди

З цим музеєм ми почали співпрацювати кілька років тому, коли він ще називався меморіальним музеєм Миколи Островського. І завжди підтримували і підтримуємо його у боротьбі за інституційну автономію. 

Цей музей оповідає життєвий та творчий шлях Миколи Островського, базуючись на його автобіографічному творі «Як гартувалась сталь». Експозиція музею була побудована у 80-х роках за проєктом Заслуженого художника Анатолія Гайдамаки. Та немов випередила свій час, і сьогодні набула більшої актуальності, ніж на момент створення. За усіма канонами пропагандистського музею в експозиції поступово розкривається становлення революціонера та письменника Миколи Островського. Настільки детально, що це дає змогу побачити, яким саме чином відбувалося конструювання образу героя. Експозиція лишає місце для інтерпретацій і наукові співробітниці музею дуже точно та фахово підкреслюють викривлення фактів та інформаційні маніпуляції, до яких вдавалися радянські ідеологи, вибудовуючи героїчний наратив. Така виважена та науково підтверджена критика набагато ефективніше бореться з радянською пропагандою ніж прямі заборони, що продукуються навсібіч Міністерством культури та Інститутом національної пам’яті. Музей повністю зберігає оригінальну експозицію та екстер’єр — унікальні твори монументально-декоративного мистецтва, котрі є справжньою принадою та окрасою міста. Та попри це з 2015 року на музей постійно чинили тиск представники правих політичних сил і зрештою, співробітниці музею були змушені змінити назву. А це — безліч кіл бюрократичного пекла та витрачених ресурсів. 

Березнівський районний краєзнавчий музей

Дуже тішить, коли наш візит привертає до музею увагу місцевих чиновників. У Березному музей 25 років просив налагодити каналізацію, і марно. Аж до нашого візиту, зізнаються музейниці, почали таки будувати туалет. Ось у такий опосередкований спосіб наш проєкт спонукає музейні ремонти.

Березнівський музей один із небагатьох музеїв, що може похвалитися власними науковими виданнями — регулярно виходять друком збірки «Літопис Березнівщини». На фейсбук-сторінці «Березне краєзнавчий музейчик» постійно з’являються дописи про історії містян та є багато архівних світлин. Власне, однією з перлин музейної колекції є збірка фотографій Митрофана Янцевича. Це місцевий дяк і за сумісництвом фотограф, що працював у Березному на початку ХХ століття. Наразі музей намагається оцифрувати цей фотоархів для подальшої публікації. Останні роки це дуже популярна тема: згадати найбільш відомих Максима Залізняка з Покровського музею та Параску Плитки-Горицвіт, роботи якої нещодавно показували у Мистецькому Арсеналі. А ми насамперед порадили запросити до співпраці з музеєм дослідницю Катерину Радченко, та сподіваємось на підтримку та сприяння з боку місцевої влади. 

Нововолинський міський історичний музей

Шахтарське місто Нововолинськ засноване у 1950-х роках навколо вугільних шахт Львівсько-волинського кам’яно вугільного басейну. Сьогодні майже всі шахти позакривалися, натомість почали відкриватися виробничі потужності іноземних підприємств. Зокрема «Кроноспан» — міжнародна компанія, яка виробляє та розповсюджує панелі на основі деревини. Це виробництво дуже шкідливе для екології, та ще й компанія ця набула слави, такої, що ігнорує усі екологічні вимоги та норми.  Досить розповсюджена в Україні практика, коли в постіндустріальні регіони «заходять» іноземні шкідливі виробництва, які нерідко заборонені у більшості країн світу. Це окрема, досить проблемна і складна тема, що начебто не має нічого спільного з музеями. Та музеї можуть розвивати в цих регіонах креативні індустрії, щоб унеможливити подібні експансії. 

Нововолинський краєзнавчий музей планує створити спеціальний музей, присвячений шахтарству. На базі зачиненої шахти номер 1, що знаходиться недалеко від центру міста. Директорка музею Ірина Костюк, говорить про те, що в адміністративній будівлі, на прохідній та на самій шахті все збереглося в автентичному вигляді, та у доволі непоганому стані. В нинішньому краєзнавчому музеї Нововолинська про шахтарство розповідається досить стисло, хоч це є основою історії міста. Тому профільний музей тут справді необхідний, аби говорити там не тільки про минуле міста, як міста шахтарської слави, а й про сьогодення і майбутнє. Адже в Нововолинську до сьогодні діють 2 із 10 шахт, а ще одна — будується, хоч і триває це не одне десятиліття. 

Художній музей Михайла Біласа у Трускавці

Це, мабуть, найдекоративніший музей нашої експедиції. Спершу вражає красою сама будівля — вілла Ґопляна початку ХХ століття архітектора Яна Семковіча споруджена у традиційних формах модерну з елементами карпатського різьбленого стилю. Ще більш видовищна — музейна експозиція, де представлені текстильні роботи Михайла Біласа: гобелени, килими, верети, ліжники, вишивані серветки, доріжки, подушки, багатопланові сюжетні панно та аплікації, декоративні квіти. 

Музей відкрили в 1992 році, і на той час це був єдиний в Україні прижиттєвий музей. Історія створення музею заслуговує окремої уваги: в буремні 1990-ті, коли вся нерухомість правдами й неправдами привласнювалася з комерційною метою, мистецькій спільності вдалося вибороти унікальну пам’ятку дерев’яного зодчества для створення музею. Тепер в музеї планується оновлення біографічної експозиції, де було б доречно розповісти про появу музею у загальноісторичному контексті міста. А над новою репрезентацією міської історії  зараз якраз працює Музе́й «Істо́рія Трускавця́». Він хоч і не входив до числа нових учасників проєкту, ми його також відвідали, познайомились і підписали меморандум про співпрацю. 

Музей караїмської історії та культури в Галичі

Тема межі осілості євреїв у типових українських краєзнавчих музеях здебільшого не висвітлюється або торкається побіжно. Ймовірно, через специфічну оптику радянського краєзнавства, котра формувала ідеологічний наратив свідомо ігноруючи етнічно-національні особливості. Музей караїмської історії та культури в Галичі якраз демонструє предметну увагу до малої етнічної групи, що була засадничою для історико-культурної ідентичності регіону. Цей музей настільки фахово та виважено підходить до наукової та експозиційної роботи, що має бути прикладом для тих інституцій, що з різних причин оминають увагою мультикультурність у своїх музеях. 

Тема межі осілості євреїв у типових українських краєзнавчих музеях здебільшого не висвітлюється, або торкається побіжно. Ймовірно, через специфічну оптику радянського краєзнавства, котра формувала ідеологічний наратив свідомо ігноруючи етнічно-національні особливості. Музей караїмської історії та культури в Галичі якраз демонструє предметну увагу до малої етнічної групи, що була засадничою для історико-культурної ідентичності регіону. Цей музей настільки фахово та виважено підходить до наукової та експозиційної роботи, що має бути прикладом для тих інституцій, що з різних причин оминають увагою мультикультурність в своїх музеях. 

Гусятинський краєзнавчий музей

Наприклад, зовсім не розповідає у своїй експозиції про єврейську історію, що важлива не тільки для міста, де на кінець ХІХ століття було 70% єврейського населення, а й для самого музею. Гусятинський музей створювався в 1970-х роках, у той період, коли в УРСР, під егідою створення нових музеїв відновлювали пам’ятки сакрального мистецтва.

З 1979 року цей музей розташовувався у приміщенні синагоги, однак в процесі реставрації будівлі неправильно поремонтували дах і він став протікати. Зрештою вологе приміщення стало непридатним для зберігання експонатів, тому музей вирішили перемістити. Тепер він знаходиться в колишній агроконторі, в оточенні будівельних яток та магазинів сантехніки й килимового покриття. Експозиція розташована в одній великій залі, коридорі та малій залі. Вельми непрості умови для репрезентації давньої та багатої історії міста. А водночас — можливість для створення принципово нової музейної експозиції із доброї музейної колекції. Це чимала збірка живопису другої половини ХХ ст., колекція естрадних костюмів з районних палаців культури, дитячих гумових іграшок — все це збирала директорка музею Ольга Гофман, на підприємствах, що занепадали у пострадянський період. 

Чернівецький обласний художній музей

Слово «ремонт» у назві нашого проєкту нерідко вводить в оману учасників та учасниць. Дуже багато музеїв в Україні дійсно потребують ремонтів, та шукають будь-яку можливість для цього. Ми ж наголошуємо саме на відкритості музеїв, взаємній підтримці та співпраці. Співробітниць чернівецького художнього музею цікавила виключно можливість отримання коштів для їх власних проєктів. 

Ми мали такий досвід: у 2018 році за підтримки USAID «Музей відкрито на ремонт» проводив конкурс мінігрантів для музеїв донецької та луганської областей. І тоді ми з’ясували, що не тільки й не стільки зовнішнє фінансування потрібне для реалізації вдалих музейних проєктів. 

На нашу зустріч в художній музей ми запросили учасників та учасниць мистецької резиденції «Frontera Frustrata: непроговорені ідентичності», котра протягом серпня тривала у Чернівцях. Ми говорили, зокрема, про різноманітні досвіди взаємодії сучасного мистецтва і традиційного музею в Україні, починаючи з 2000-х років. Допоки в Україні не створено музей сучасного мистецтва, регіональні художні музеї мають більш активно включатися в роботу у цьому напрямку. Сподіваємося, що і Чернівецький музей не залишиться осторонь.

У цій експедиції ми постійно натрапляли на мистецькі резиденції, крім згаданої «Frontera Frustrata».  В перший день на житомирському заводі «Електровимірювач» слухали музичні джеми учасників та учасниць резиденції «V:uncase / Вимірювач: розпаковка».

А в останній день, замість музею в Терново в Закарпатській області (котрий відмовився від участі у проєкті через карантинні обмеження), поїхали в Ясіня, де почалася підготовка до майбутньої Budapest Hotel Art Residency.