Підтримати

Експериментально-показові села України: про селище Калита

Калита здавна була козацьким поселенням на річках Калита і Половиця (перша письмова згадка датується 1628 роком), а в другій половині XX століття стала експериментально-показовим селом. Такі села результат політики реорганізації сільської місцевості в УРСР. Слабкі села та маленькі хутори визначали неперспективними й ліквідовували, сильні укрупнювали, а передові перетворювали на експериментально-показові. Архітектор Олексій Биков говорить, що проєктуванням перспективних сіл займалися такі провідні інститути, як Укрземпроект, Укрколхозпроект, а також регіональні відділення інститутів Діпромісто та Гіпрогражданпроект. «З містобудівної точки зору формування перспективних сіл було обумовлено наявністю виробництва на прилеглій території. Але якщо для будівництва нових міст обирали ділянки поблизу заводів, енергоблоків або інших великих виробництв, то в масштабі сільської місцевості визначальним фактором була наявність радгоспів, колгоспів і міжколгоспних підприємств. В процесі районного планування майбутніх сіл особлива увага приділялася перспективі розвитку території, а також потенційно можливому перетворенню ландшафту для подальшого використання ресурсів району. Крім того, кожна кліматична зона і конкретно взятий район з унікальними місцевими природними умовами також диктували свої вимоги для планувальників. Важливо зазначити, що під час програми створення перспективних сіл відбувалося також і переселення людей із сусідніх населених пунктів (визначених як неперспективні) до нових центрів. Досвід подібної програми на теренах України був отриманий ще під час будівництва каскаду Дніпровського ГЕС (м. Нова Каховка) та тогочасного переселення селян із затоплених територій. Одним з аргументів подібних заходів, котрі повинні були заохотити населення, було проведення всієї інженерної інфраструктури (каналізації, газопостачання, електромереж), чого, звичайно, бракувало в сільській місцевості. Своєю чергою інфраструктура могла бути створена в тому числі внаслідок необхідної щільності населення в селищі».

50682168597_aebf8dd8d3_k

Фото: Наталка Дяченко

50682163917_771dfd047e_k

Фото: Наталка Дяченко

Передумовою експериментальності Калити стало створення в 1961 році радгоспу «Калитянський», що спеціалізувався на тваринництві. В 1970 році тут почали будувати масштабний комплекс по виробництву м’яса та комбікормів за італійським проєктом. Для цього висушили місцеві річки та навколишні болота, а ще ліквідували село Переможне, яке потрапило у зону будівництва. Його мешканців переселили у Калиту, де в 1973 році розгорнули колосальну житлову забудову загальною площею 26 тисяч кв.м. До початку розбудови Калита було звичайним селом із простими одноповерховими хатами та будинками, а громадські культурно-побутові та торговельні заклади були розміщені в пристосованих для цього приміщеннях — до прикладу, клуб в колишній церкві. 

«В ході реалізації реформи сіл в УРСР розроблялись «перспективні плани». В цих планах визначалися «перспективні» та «неперспективні» села, розповідає Леонід Марущак. Ті села, які були визначені як «неперспективні», фактично були приречені на швидке або повільне зникнення. Місцевих жителів з «неперспективних» сіл або змушували терміново переселятись до «перспективних» (як у випадку із затопленими селами), або створювали всі умови для самовільного переселення, зважаючи на те, що в «неперспективних» селах була заборона на будь-який соціальний розвиток. Користуючись господарствами «неперспективних» сіл, укріплювали радгоспи та колгоспи при «перспективних» селах. Серед «перспективних» визначались села як «центральні садиби», в яких починалась розбудова. В таких «садибах» створювали умови для переселення мешканців з «неперспективних» сіл. А для кваліфікованих спеціалістів з міст створювались умови, наближені до міського проживання».

50681342578_0d721b37a2_k

Фото: Наталка Дяченко

50681283308_ad0dd24945_k

Фото: Наталка Дяченко

Розробкою селища Калита займалися проєктні відділи інститутів Укрніігіпросельхоз та УкрНІІПгромадянсільбуд. Працювали архітектори: І. Л. Дабагян, Є. С. Коваленко, І. М. Коваленко, Н. І. Литовченко, В. В. Луцкевич, Г. С. Панько, В. П. Скуратівський, С. І. Телюк. Забігаючи наперед, варто зазначити, що в 1975 році на Всесоюзному конкурсі на кращий проєкт забудови і благоустрою в сільській місцевості селище Калита було відзначене вищою нагородою Дипломом Пошани ВДНГ СРСР. А вже в наступному, 1976 році, авторському колективу архітекторів і будівельників (за реалізацію проєкту відповідав ДСК-1 КИЇВМІСЬКБУДУ) була присуджена премія Ради Міністрів СРСР.

«Однією з основних директив, які вплинули на формування експериментально-показових селищ, була постанова про прийняття в якості основних типів житлових будинків одно-двоповерхові та блоковані садибні будинки. Тим цікавіше досліджувати селище Калита, в якому в обхід директиви переважають багатоквартирні 4-5-поверхові панельні будинки. Це було значною мірою зумовлене стислими термінами будівництва, а також столичним сусідством селища. Останнє особливо відбилося в самих проєктах панельних будинків. 48 квартирні 4-х поверхові будинки були спеціально розроблені інститутом Київпроект на базі вже наявних типових секцій (так звані «чешки»). Будинки для малосімейних запроєктовані іншим науковим гігантом УРСР інститутом КиївЗНДІЕП» — пояснює Биков.

50682036611_d8cadf7d28_k

Леонід Марущак та Євгенія Моляр. Фото: Наталка Дяченко

Житловий масив Калити складається з двох кварталів та громадського центру. Кожен квартал — це житлові будинки, зелені насадження з рекреаційними зонами, дитячі та господарські майданчики (сараї для сільськогосподарського реманенту із підвалами для зберігання овочів). Основа планувальної структури площа громадського центру, до якої веде широкий бульвар. Асиметричне планування центру поєднує адміністративну, торговельну та культурну функціональні групи. Посередині знаходиться палац культури, ліворуч сільрада, пошта, магазин, кафе, а ліворуч спортзал. Поблизу розміщений парк з літнім кіноконцертним майданчиком, трохи далі є школа та дитячий садок. 

Учасниця ініціативи ДЕ НЕ ДЕ Наталка Дяченко ділиться своїми враженнями після відвідування екскурсії калитянською школою: «Школа, розрахована на 960 учнів, побудована за типовим проєктом і складається з 2-х з’єднаних між собою корпусів: у 3-поверховому розташовані класи, а в 2-поверховому спортзал та їдальня. Вона мала свої кіно- та фотолабораторію (8 кіноапаратів, фільмоскоп, проєктор), актовий і кінозал, виробничі майстерні (токарне та слюсарне відділення), автоклас. Згодом у школі з’явилися три музейні кімнати: музей-кімната В. Леніна, яка потім трансформувалася в історико-краєзнавчу; музей-світлиця місцевого письменника та художника А. Луценка (був учителем образотворчого мистецтва, під час вчителювання розписав шкільні коридори, музей та їдальню); природнича з географічним, палеонтологічним, зоологічним, ботанічним відділами, експонати до яких збирали калитянські учні та вчителі. Шкільні музеї зараз перебувають в занепаді через відсутність завідувачів та ремонту.

Особливу увагу я звернула на озеленення шкільної території, адже окрім насаджень, що мали декоративний характер, школа володіла своїм фруктовим садом і земельною ділянкою, яка була розподілена між класами, щоб діти мали змогу займатися городництвом, а також були свої теплиця та розарій. Продовження цієї традиції можна спостерігати в інтер’єрному озелененні приємно бачити безліч зелені у класах та коридорах».

50682088446_4475ceb666_k

Фото: Наталка Дяченко

50682039516_440aadb125_k

Фото: Наталка Дяченко

Калита — перший досвід масового крупнопанельного багатоповерхового будівництва на селі. Нові квартали відділили від давньої забудови, котру вирішили зберегти, як зазначалося у проєкті, «на перспективу, коли на зміну хатам виростуть облаштовані цегляні будинки». Тепер на сайті селища є теза про те, що «особливістю сучасної Калити є наявність у ній старого козацького села і сучасного, позначеного рисами періоду будівництва соціалізму селища, що й зумовило неоднаковий менталітет цих різних частин його жителів». Ми запитали про цю неоднаковість у мешканців Калити, та ні підтвердження, ні спростування цієї тези не отримали.

50682105622_a7a4288f95_k

Фото: Наталка Дяченко

Інфраструктура експериментально-показових сіл розвивалася та утримувалася за кошти передових підприємств. «Колишній радгосп-комбінат “Калитянський” був одним із п’яти подібних гігантів тваринницької галузі Радянської України з проєктною потужністю 108 тис. відгодівельних свиней на рік (13,7 тис. тонн свиней живою вагою). Ці підприємства впродовж тривалого часу забезпечували м’ясопереробну промисловість і торговельні установи Києва, Харкова, Луганська, Донецька, Дніпропетровська та інших обласних центрів високоякісною дешевою сировиною та продукцією. Разом із тим, внаслідок диспаритету цін на обладнання, енергоносії, комбікорми та продукцію тваринництва, відсутність кредитного забезпечення та надмірний податковий тиск, виробництво продукції на промислових тваринницьких (в т.ч. радгоспі-комбінаті “Калитянський”) та птахівничих підприємствах у 1995–1997 роках значно скоротилося, а на деяких — практично зупинилось. Станом на 1 січня 1998 року у виробничих корпусах агрокомбінату “Калитянський” залишилося всього 500 голів свиней». З 1998 року за дорученням президента Леоніда Кучми було здійснено ряд заходів, спрямованих на відновлення роботи підприємства, коштом фінансових дотацій з держбюджету. На базі радгоспу було створено СВАТ «Агрокомбінат Калита», що мав позитивну динаміку розвитку до 2015 року, коли трапилася епідемія африканської чуми свиней і усе поголів’я (на той момент майже 60 тисяч) довелося знищити. 

50682106502_70944773b9_k

Фото: Наталка Дяченко

50681273058_24c5c0744d_k

Фото: Наталка Дяченко

Будь-які негаразди в роботі підприємства одразу ж позначаються на добробуті селища. «Тут у квартирах то світла нема, то води, то всім селом платять комуналку наперед, бо через борги обіцяють каналізацію відключити…» скаржаться в соціальних мережах місцеві мешканці. Громадський центр селища зараз функціонує лише частково. Замість літнього кінотеатру СТО, величний будинок культури не опалюється (та попри лютий холод всередині, активно працює завдяки ентузіазму директорки Світлани Савченко), спортивний центр на ремонті, кафе — закинуте і з вибитими шибками, через які можна побачити сяйво дорогоцінного намиста величний вітраж Івана-Валентина Задорожного. Саме його роботи вирізняють Калиту навіть серед особливих сіл. Творчо-виробничий комбінат «Художник» запросив Задорожного оформити новий громадський центр експериментально-показової Калити. Робота Задорожного полягала в естетичній концептуалізації усього простору в оновленому центрі. Перлиною комплексу художніх робіт є вітраж «Монисто», виконаний в авторській техніці з литого скла та цементу, розміром 74 кв.м. Немов намистинки, художник послідовно розмістив у творі сюжети українських народних пісень, кожен з яких окреслений контурною лінією із відповідними текстовими рядками. Вітраж займає цілу стіну неробочого кафе на другому поверсі. Довгий час це приміщення було у приватній власності й тільки зараз повернулося у власність ОТГ, тому вже зовсім скоро художня робота знову стане доступною для глядачів, обіцяє керівництво громади. Поруч, у обрядовій залі адміністративного корпусу, знаходиться прекрасно збережене мозаїчне смальтове панно «Ой ти, зоре вечірняя» за мотивами однойменної пісні. Ця невеликого розміру монохромна мозаїка виглядає особливо благородно в інтер’єрі, пофарбованому яскраво-рожевою акриловою фарбою. Розфарбовування, на жаль, спіткало і вуличні художні роботи монументальні стели «Парость» та «Квіти пам’яті», образно поєднані з масивним лаконічним рельєфом на фасаді будівлі. Ці об’єкти були виконані у піднесеному білому кольорі, щоб увиразнити чепурні ефекти світлотіні. Всі вони сьогодні пофарбовані у яскраві кольори всупереч авторському задуму. Варто зазначити, що для Задорожного була вкрай важлива драматургія кольору, він дуже відповідально ставився до кольороформи у своїх роботах. І в такому вигляді, як тепер, ці роботи суттєво втрачають свою естетичну цінність. В боковому залі палацу культури знаходиться колись вишуканий монохромний рельєф Задорожного. Це приміщення також зазнало кардинальних «покращень», не оминули вони й художню роботу. Та, як запевнила нас директорка палацу культури, у найближчих планах вже є відновлення оригінального вигляду.

50682109132_f48b0005b8_k

Фото: Наталка Дяченко

Ближче до житлових будинків, навколо вентиляційної шахти, художник створив декоративний об’єкт «Ластівчине гніздо», який сьогодні наполовину зруйнований і потребує термінової реставрації. Також художник робив декоративні розписи в готелі, однак доля їх сьогодні нам не відома. Донька художника Наталя Задорожна згадує, що її батько протягом 2 років працював у Калиті: «На той час я була ще мала і, можна сказати, несвідома мало що пам’ятаю стосовно роботи. Якось батько поїхав зі мною на об’єкт і показував тільки-но закінчений розпис. Мені здавалося, що нічого кращого немає. Батько в мені пророщував українське. Бетонні стели-рельєфи на території Палацу культури: «Ластівчине гніздо», «Паросток», «Квіти пам’яті», думаю, несли й потаємний зміст були наче зарубки на історичній лінійці, щоб не забути. У 1972-1974 роках за участь в українському національно-демократичному русі було заарештовано 122 особи». Наталя Задорожна та Дарія Мустеца, головна зберігачка Ржищівського музею образотворчого мистецтва Івана-Валентина Задорожного, готують офіційні звернення до керівництва калитянської ОТГ з пропозицією відновити художні роботи в оригінальному вигляді, оскільки це визначні пам’ятки. Ми запропонували також розмістити відповідні текстові експлікації поруч із роботами, в яких буде розкритий творчий задум художника і підкреслена його значущість як одного з найбільш видатних українських митців минулого століття. Можливо, це вбереже художні твори від подальших «покращень» та/або руйнувань.

Калита — це зразково-показове село яке проектувалось та будувалось на хвилі впровадження в Українській РСР такого явища як експериментально-показові села — низки карколомних змін у обраних населених пунктах, котрі знаходять відгук і у сьогоденні. «З 2014 року в Україні впроваджується адміністративно-територіальна реформа, яку ми всі знаємо як “Децентралізація”. Ця реформа повернула в повсякденність такі визначення, як: перспективний план, об’єднання, укрупнення, скорочення, ліквідація, новий адміністративний центр, залучення, стимулювання розвитку, покращення умов та інше, підкреслює аналогії Леонід Марущак. І саме зараз потрібен критичний аналіз попереднього експерименту для того, щоб розуміти ризики та не схибити в реформі теперішній». (НЕ)ПЕРСПЕКТИВНІ СЕЛА проєкт ініціативи ДЕ НЕ ДЕ за інституційної підтримки Українського культурного фонду, що досліджує минуле та сучасне експериментально-показових сіл в Україні. Всі зібрані матеріали увійдуть у тематичне друковане видання, яке ініціатива ДЕ НЕ ДЕ планує видати наступного року спільно з Національним музеєм народної архітектури та побуту України. 

50682103442_f4356520ac_k

Фото: Наталка Дяченко

За розвитком проєкту ви можете стежити за наступними лінками:

https://m.facebook.com/denedenede/

https://instagram.com/de__ne__de?igshid=vf6qjl7zf2eq

https://www.flickr.com/photos/[email protected]/albums/

Та хештегом #неперспективнісела